Все те сталось давно,
Дуже сталось давно,
В королівстві морської землі:
Там жила, там цвіла
Та, що завжди була,
Завжди звалася Аннабель Лі.
Ми кохались удвох;
Те кохання обох,
Нас держало обох на землі.

Ми, як дітки, собі
Не давались журбі
В королівстві морської землі;
Ми кохались не так,
Як кохається всяк, -
Я та любонька Аннабель Лі.
Покохалися ми:
Серафими сами
З неба заздрити нам почали.

Через те ж то воно
І зчинилось давно
В королівстві морської землі:
З хмари вітер дмухнув,
Він зимою війнув,
Повійнув він на Аннабель Лі.
От зійшовся услід
Із плачем сумний рід
І від мене її узяли,
Щоб навік положить -
Там, де нині лежить, -
В королівстві морської землі.

Частки наших святих
Не зазнали утіх
Серафими, що в раї жили.
От і сталося так
(Як се відає всяк
В королівстві морської землі):
З хмари вітер завив,
Він дмухнув, він згубив
Уночі мою Аннабель Лі.

Ми любились тепліш,
Ми любились миліш,
Аніж ті, що життя прожили,
Ті, що мудрості більш здобули;
Серафими сами,
Навіть демони тьми
Мою душу не в силах були
До заман прикувать,
Від душі одірвать
Чарівниченьки Аннабель Лі.

Місяченько сплива -
Промінь сни навіва
Про голубоньку Аннабель Лі,
Зорі зверху горять -
А на мене зорять
Очі світлої Аннабель Лі;
Тінь заблима нічна -
Скрізь зі мною вона,
Незабутня, заручена, пташка ясна,
Обік неї лежу я у млі,
В домовині морської землі.

(Пер. П. Грабовського)