Розбився кубок золотий! - Навіки дух відійшов!
Дзвін серце рве! - вдаль Стіксом пливе свята твоя любов.
Плач, Гай де Вір, - ясний твій зір, - чи в тебе сліз нема?
Поглянь хоча б на чорний єдваб, а в нім Лінор сама.
Тож хай обряд на давній лад сотворять за впокій
По тій, що випало вмерти їй такій ще молодій, -
Подвійно випало вмерти їй, бо вмерти - молодій.

"О крутії! Ви горду її любили за скарби;
На вас вина - ослабла вона від вашої клятьби.
Як ВАМ, скажіть, обряд творить, співати як за впокій, -
І вам, і вашим злим очам, і язикам, мов у змій,
Які дали померти їй, невинній і молодій?"

Peccavimus: - покинь свій глум і месу відспівай,
Аби твій спів до бога злетів і вмерлій виблагав рай.
Лінор пішла, і відпливла Надія слід у слід;
Не шаленій, бо плаче по ній увесь скорботний рід.
Тужімо всі по тій косі, що рано в гріб зійшла, -
Життя ще світиться в косі, але в очах імла, -
Так, блиск застиг на косах тих, але в очах - імла.

"Йдіть геть! не треба панахид! хай помахом крила
Мій ангел привидів зжене і знищить жаль дотла.
Від нарікань за Неба грань, від пекла й від проклять
Вона пливе у місце нове, де душі праведних сплять;
Не бийте в дзвін, щоб часом він її не потривожив,
А я - спокійний я! - в цю ніч вона злетіти може
Під охорону святого трону, у світле царство боже."