Встаючи з кімнаних м'яких частин
Роблять крок по напівкрихкому паркету
Раніше сонця що сходить
З-за будинків лікарень кіосків
Їх перша ранкова зоря спалахує
Свічею в моторі внутрішнього згорання

Продуті урбо-бризом
З відчиненого вітрового скла,
Крізь потріскане скло попереду
Бачать перший придорожній гравій
Просвітлення сірого асфальту
Посіченого/зшитого дорожньою розміткою

Вони перемовляються між собою
Так наче й на своїй латинській
Так наче прочитують мантри:
"Я нині на одинадцятому, ти -
На дев'ятому, а де той курва
Стьопа, що мав виїати двадцять по..."
Спльовують вниз та тягнуть руку до пачки

Перший сніданок - безумовно
Гільза "Прими" чи "Бонду" у крайньому разі
Дим який поглинається з ковтками
Розчинної кави в білому тонкому пластику
Придбаній на кінцеві
За гроші сховані вчора під сидіння

Поділене сегментами коло керма
Тримається ніби само, коли
Треба відраховувати здачу з двадцятки
Перемкнути передачу під час
Розмови по пошарпаному мобільнику
І голос ніби сам проказує
Дверима не гупайте - то не холодильник

Вони не пам'ятають реклами в салоні
Що майоріє яскравими прямокутниками
На синтетичній обшивці
Проте вони знають що молоток
Щоб розбити скло має знаходитись у водія
А пасажири зобов'язані
Не курити в салоні
І не їсти зернята соняшника
Так ніби інші зернята чимось ліпші

Вони можуть не пустити в салон
Ветеранів війни та праці
Що їдуть з городів з мотиками
Чи афганців чи сліпих дітей
Якщо в салоні вже доволі пільговиків

Крити матом - нормально
особливо поліціянтів
блонднок за кермом
працівників дорожньої служби
провідниць трамваїв
чи водіїв тролейбусів
Що можуть відбити дзеркало

Віддати мікровібраціям
в жертву чоловічу силу
Це вже не настільки страшно
Страшно - коли летить шарова
Коли обблюовують салон
Страшно - пропоустити перед себе "десятого"
На кінцевій
Страшно - коли вже вдома тиснеш на педаль
Бо світ поза маршрутом
Це біла пляма на мапі життя