Ніч… сиджу і дивлюсь в книгу, але вікно за яким темне небо повне зірок, кожна з яких має свій спогад, відвертають мою увагу.
Помітив дві яскраві зорі… очі, очі які я згадав викликали в мене нестримні почуття… помітив, як впала зірка… вона прокотилась по обличчю всесвіту, як сльоза, яка народжується в болі і помираючи залишає на губах лише гіркий присмак минулого.
Закрив очі і схотів сконцентруватись, але з кожним моїм намаганням я згадував все більше момент, кращих моментів життя, які я прожив з нею. Я ніби машиною часу перенісся в минуле і бачив себе з боку… ходжу з нею, гуляю… сльози… телефонний дзвінок… з блідим обличчям беру слухавку і … з болем в серці і сльозами в душі повернувся на попереднє місце… знову бачу її, пещу, простягаю руку щоб доторкнутись до її волосся… холод…відкриваю очі, а переді мною лиш небо…
НЕБО СПОГАДІВ