ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.03
18:59
Ти ніби мала за собою крила,
І я піддався чарам твоїх вій,
Щоби в коханні клястися одній,
Лише тобі віддати серце, мила.
І ця любов, наначе буревій,
Так легко все життя моє зломила,
Що і не знав був я, яка то сила,
І я піддався чарам твоїх вій,
Щоби в коханні клястися одній,
Лише тобі віддати серце, мила.
І ця любов, наначе буревій,
Так легко все життя моє зломила,
Що і не знав був я, яка то сила,
2024.06.03
10:33
Одружився, ще нема і тижня,
У алькові - любощів кальян.
Покусай мене, любаско, ніжно,
Хай вирує пристрасть-окіян.
Заціловуй кріпко, аж до дрожу,
Так, щоб непритома облягла.
Сили тануть! Рухатись не можу!
У алькові - любощів кальян.
Покусай мене, любаско, ніжно,
Хай вирує пристрасть-окіян.
Заціловуй кріпко, аж до дрожу,
Так, щоб непритома облягла.
Сили тануть! Рухатись не можу!
2024.06.03
06:51
Дочекалися ми благодатної зливи,
Упоїлись водою грунти і без неї масні, –
Яскравішими стали – вдоволена нива
Й незатьмарені житом волошок блакитні вогні.
Враз повищали в зрості зелені посіви,
Забуяли ще більш, у тісняві хлібів, бур’яни, –
Все жив
Упоїлись водою грунти і без неї масні, –
Яскравішими стали – вдоволена нива
Й незатьмарені житом волошок блакитні вогні.
Враз повищали в зрості зелені посіви,
Забуяли ще більш, у тісняві хлібів, бур’яни, –
Все жив
2024.06.03
01:59
Мені у двері серпень подзвонив.
Цей звук - лише йому властива риса.
Я відчинив. Впізнав без зайвих слів.
І бачу у руках його валізу.
У тій валізі - суміш літніх трав,
Там запах яблук, вечори спекотні.
Стояв навпроти мене і мовчав,
Цей звук - лише йому властива риса.
Я відчинив. Впізнав без зайвих слів.
І бачу у руках його валізу.
У тій валізі - суміш літніх трав,
Там запах яблук, вечори спекотні.
Стояв навпроти мене і мовчав,
2024.06.03
00:04
Зачатий ще під Донну Саммер в ритмі диско -
Свою незайманість втрачав під Депеш Мод.
Я динозавр; я із часів, коли не зиску
Чекали від життя – любові та пригод.
Девіз мій: живемо єдиний раз життя ми -
Що нині згаяв, не поверне вже ніхто.
Тому якщ
Свою незайманість втрачав під Депеш Мод.
Я динозавр; я із часів, коли не зиску
Чекали від життя – любові та пригод.
Девіз мій: живемо єдиний раз життя ми -
Що нині згаяв, не поверне вже ніхто.
Тому якщ
2024.06.03
00:03
Прославлені диктатори закінчують безславно.
Безголові полюбляють очолювати (по їхньому - "возглавлять".
На одного діяльного злочинця припадають тисячі злочинно бездіяльних.
Російський заштатний урка домігся міжнародного визнання, скоївши міжна
2024.06.02
22:46
Я загубився у гаях понять,
Я віддалився від людей натхненно.
І нависає видиво проклять,
Що поселились на землі нужденній.
Розчарувавшись в марноті доби,
Я поселився в лісі одиноко
І слухаю мелодію дубів,
Я віддалився від людей натхненно.
І нависає видиво проклять,
Що поселились на землі нужденній.
Розчарувавшись в марноті доби,
Я поселився в лісі одиноко
І слухаю мелодію дубів,
2024.06.02
21:46
Лебідкою літає літо,
Лимани ллються легко.
Лопоче липень листям липи,
Лещицю ловить легіт.
Лугам липневим, лану - лоскіт.
Лаванда любить ласку.
Ліатриси лягають лоском.
Лимани ллються легко.
Лопоче липень листям липи,
Лещицю ловить легіт.
Лугам липневим, лану - лоскіт.
Лаванда любить ласку.
Ліатриси лягають лоском.
2024.06.02
20:36
Ольга Сімонова, позивний «Сімба". Надзвичайно вродлива, сексапільна, завжди зі стильною зачіскою з підголеними скронями… Росіянка за походженням, родом із Челябінська. Загинула за свободу України. Їй було 34 роки.
Починала парамедиком у добровольчому пі
Починала парамедиком у добровольчому пі
2024.06.02
17:57
Той, з ким умовилися стрітись
багато тому ще віків,
лишивши ключ на ґанку
літа,
знамення тайне на вікні;
з ким обіцялися впізнатись
помежи всесвіту шляхів,
перетекти міжсвітні ґрати,
багато тому ще віків,
лишивши ключ на ґанку
літа,
знамення тайне на вікні;
з ким обіцялися впізнатись
помежи всесвіту шляхів,
перетекти міжсвітні ґрати,
2024.06.02
17:46
ЛОДЗІЄВСЬКИЙ
Я щиро радий, що Ви вирішили зупинитися у нас, пане Залужний. Сподіваюся, що Вам у нас сподобається. Але мені нестерпно хочеться почути про Ваші дипломатичні пригоди у Британії.
ЗАЛУЖНИЙ
Насправді мене відряджали зовсім до іншої краї
2024.06.02
12:34
Покарав Господь людину за гріхи потопом,
Думав, що гріховну тягу тим потопом втопить.
Та куди там. Розплодились, знову розжилися
І за гріхи, беззаконня знову узялися.
Геть забули і про Бога, й про його завіти,
Бо ж хотілося на світі людям легко жити.
Думав, що гріховну тягу тим потопом втопить.
Та куди там. Розплодились, знову розжилися
І за гріхи, беззаконня знову узялися.
Геть забули і про Бога, й про його завіти,
Бо ж хотілося на світі людям легко жити.
2024.06.02
10:49
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2024.06.02
05:18
Молодецька бравада
І постава струнка
Залишились позаду,
Як і сила в руках.
Поховала їх старість,
Але, бачу, зате,
Що з’явилася скнарість
І зневіра росте.
І постава струнка
Залишились позаду,
Як і сила в руках.
Поховала їх старість,
Але, бачу, зате,
Що з’явилася скнарість
І зневіра росте.
2024.06.02
00:43
Ці очі кольору горіха
І губи з присмаком гріха -
Моя єдина в світі втіха.
Хай кажуть, що у ній пиха,
Що легковажна егоїстка.
Що бути з нею – то дурня.
І треба розгубити мізки,
Щоб так терзатися щодня.
І губи з присмаком гріха -
Моя єдина в світі втіха.
Хай кажуть, що у ній пиха,
Що легковажна егоїстка.
Що бути з нею – то дурня.
І треба розгубити мізки,
Щоб так терзатися щодня.
2024.06.02
00:34
Натхненно чекаючи світлого літа
Удвох, саме так, як в часи стародавні,
Життя розпочавши, чому б не сидіти
На парковій лавці у травні?
Тримавшись за руки, плекати надію...
Коли ледь за двадцять - це дуже можливо!
Ось сонце за обрієм вже червоніє...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Удвох, саме так, як в часи стародавні,
Життя розпочавши, чому б не сидіти
На парковій лавці у травні?
Тримавшись за руки, плекати надію...
Коли ледь за двадцять - це дуже можливо!
Ось сонце за обрієм вже червоніє...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іванна Голуб'юк (1988) /
Вірші
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
ми змаліли з тобою у цій круговерті думок
круговерті снігів, де сіль роз'їдає дороги
де щоденні сусіди підносять до скроні курок
і де плачуть поети, дзвінкі загубивши остроги
тут високі сніги, як весною висока вода
і мовчазно й суворо на тебе тут дивляться вежі
проминають тут тихо, приходять сюди крадькома
сотні хтивих очей за тобою тут пильно стежать
виринаєш зі сну й потопаєш в грузькій суєті
чоловічки із глини вони і в миру із глини
пластилінові вулиці, небо у білій фаті
і думки, наче тіні, з повітря, землі і крину
так протяжно кигичуть, наче предків далеких зов
роз'їдає їх сіль, щось у грудях тривожно тисне
висихає князів розігріта блакитна кров
і руйнуються вежі, і плачуть поети навмисне
ми змаліли з тобою, як цей посмутнілий світ
що сховався від всіх у єдвабну снігів пелену
він застане від нас на прозорій поверхні слід
і зорю, наче спалах, гарячу, палку й черлену
круговерті снігів, де сіль роз'їдає дороги
де щоденні сусіди підносять до скроні курок
і де плачуть поети, дзвінкі загубивши остроги
тут високі сніги, як весною висока вода
і мовчазно й суворо на тебе тут дивляться вежі
проминають тут тихо, приходять сюди крадькома
сотні хтивих очей за тобою тут пильно стежать
виринаєш зі сну й потопаєш в грузькій суєті
чоловічки із глини вони і в миру із глини
пластилінові вулиці, небо у білій фаті
і думки, наче тіні, з повітря, землі і крину
так протяжно кигичуть, наче предків далеких зов
роз'їдає їх сіль, щось у грудях тривожно тисне
висихає князів розігріта блакитна кров
і руйнуються вежі, і плачуть поети навмисне
ми змаліли з тобою, як цей посмутнілий світ
що сховався від всіх у єдвабну снігів пелену
він застане від нас на прозорій поверхні слід
і зорю, наче спалах, гарячу, палку й черлену
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1069 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1069 seconds