Коли промінь сонця
сягне твоїх вій –
гайда від віконця
і більше не стій.

Пора, мудрий брате,
настав вже той час
дорослішим стати –

Чому молода дівчина
так часто буває на кладовищі?
Чому вона ходить туди
щоразу? Молодість і небуття -
що може бути
більш протилежним?
Пам'ять, яка застрягла
у глибоких тріщинах граніту,

Мела вишнева заметіль
і падала додолу цвітом,
як потягло їх звідусіль
один до одного магнітом.

Він воював, як на війні,
за право бути тільки з нею.
У непроглядні дні сумні

Мед із полиновим присмаком –
Твій поцілунок п’янкий...
Плутать кохання із пристрастю,
Богом благаю, – не смій!

Губи чуттєво калиняться,
Світять смарагди очей...
Жаль тільки час не зупиниться

Нещодавно моя колега розповіла мені про фільм "Газове світло" 1944 року, режисером якого є Джордж К'юкор. Розповідала із захопленням і радила його переглянути. Я глянув і можу поділитися своїм враженням. З точки зору кінематографічності, режисури й сам

Налягає пітьма зусібіч
На незвично безлюдну дорогу, -
Переповнена тишею ніч
Присипляє всілякі тривоги.
Увесь світ у блаженстві заснув,
Бо в безсонні не має потреби, -
Лиш поети й військові без сну
Поглядають на зоряне небо...

Хто в дитинстві не наслухавсь страшилок усяких.
От увечері зберуться і більші, і менші,
Всядуться навкруг багаття, язиками чешуть.
Нарозказують, що менші аж дрижать від ляку.
Хоч не хочуть показати, що отак їм лячно,
Сидять, слухають, очима по темряв

Всілися каштанчики
На листках-диванчиках.
Поглядають навкруги
Деревцяток дітлахи.
У коричневій кофтині
Ці каштанчики осінні.
Скучили під шкарлупою,
Гомонять поміж собою.

Чекав на перехресті, там де 42-га Стріт
І копав камінчика, що валявся собі
Почув дивний шум, озирнувся всебіч
А причина метушні о просто віч-на-віч
Як тут не дивуватися, удома я лишав його
Але немає сумніву, це мій власний надгробок

До гендляра за

Із кущів простягаються
сотні рук.
Це руки мовчання.
Катарсис дерев
дає необмежені можливості.
Синтаксис тополь
помножений
на пунктуацію кленів.

Мила ластівко, швидкокрила!
Де щебечеш сьогодні, люба?
Осінь стріла і відлетіла.
Хай тебе оминає згуба,

Хай щасливиться в тому краї,
Де погожі приходять ранки,
День турботливо зігріває,

Завершилась наша подорож лабіринтами свідомості, де замість Мінотавра нас підстерігали набагато підступніші вороги: Провина, Сором, Образа, Заздрість та їхній перфекціоніст-ватажок — Ревнощі. Ми почали з ниючого болю самоосуду, пройшли через паралізуюче в

Так сталося, що у батька зі старшим сином збіглися відпустки, тож вирішили поїхати в Київ, де не були вже кілька років після переїзду в Ізраїль. Хотілося насамперед відвідати дім, в якому мешкали, а головне - школу, де син закінчив десятилітку. І ось н

Жовтого місяця перше число.
Підсумок. Видих. Межа. Рубікон.
Жовтень погладив м'якеньким крилом
Зболене серце. Жорстокий закон

Літа спекотного - вже не формат.
Тільки, хіба що, гіркий післясмак
Рваних надій, тих, яким - шах і мат, -

У тих краях, де цвітом чистим
Сади квітують навесні, -
Колись у сутінках імлистих
Мені не вимовили "ні".
А далі - всюди відмовляли
І не дотримували слів,
Тому, окрім садів опалих,
Ніяких інших не зустрів.

Куди я біжу? Навіщо?
Чи більше я намагаюся
відірватися від місця втечі,
тим більше наближаюся
до нього. Подорожній,
який мені трапиться,
також біжить від чогось?
Від своїх гризот,