Лиха година… Чорна днина…
Кому довірилась людина ?
На що звернула погляд свій ?
Ростуть скверноти мов пухлина,
Сумління чистого краплина
В зневазі злій.
Що доброго в сухій пустелі,
В безводних просторах знайдем,
Квітучі кинувши оселі,
Де берегли пташині трелі,
Красу святих поем.
Чим ситі будемо сьогодні ?
Яким напоєні питвом ?
Творіння спраглі і голодні,
Злюбивши вічний бунт безодні,
Пруть напролом
У світ розбещені, зіпсуті…
І ніби сонце сяє їм.
Та в ланцюги гріха закутті,
В його заїдливій отруті
Гидують всім.
Мужі поважні, мудрочолі,
Аж досі «ходять у штанці».
Швидкі уродженці сваволі
Собі знайшли престижні ролі
За товсті гаманці
І ніби виросли до неба…
Та чого вартий видний зріст ?
Громадять те, чого не треба,
І ніби в цьому є потреба,
І суть, і зміст.
Можливо є, можливе варте
Життя тих неймовірних благ.
Та з бісом граючи у карти,
Ця гра далеко вже не жарти.
Тут програш – Крах.
Тут програш значно більша втрата
Ніж ті марнотні надбання.
Коли прийде за них розплата,
Не буде кому позбирати
Осколки дня.