Я не хочу більше меду твоїх плечей,
Я не хочу більше цих солодких ночей.
Я розбив тонке скло наших почуттів,
Я з тобою поруч більше бути не зумів.

Мій гнів розбиває мене на шматки,
Твої слова напрочуд швидкі.
Твої очі мені набрехали сто пудів –
Я зрозумів,

Що ти не та, кого я ніжно так любив,
Я для себе істину нову не відкрив –
Я знав, що ти такою будеш зі мною,
Шаленою і дурною.

Я до гною роздираю свої рани,
Я болю не боюся. Ти кажеш, що я поганий –
Я поранив тебе у твоє брутальне серце,
Мені цікаво – де це?

Я не хочу більше меду твоїх плечей,
Я не хочу більше цих солодких ночей.
Я розбив тонке скло наших почуттів,
Я з тобою поруч більше бути не зумів.

Янголи розбивають небо над нами,
Ми з тобою стали лютими ворогами,
Я радію цьому, я радію цій війні,
Яку оголосила ти мені.

Ні, я не буду тепер плакати ночами,
Я не захоплююсь більше брехливими очами.
Ти більше не скиглиш, ти більше не волаєш,
Цим ти дух мій піднімаєш.

Ти знаєш, що скоро прийде кінець війні,
Перемогу він принесе лише мені.
Янголи будуть плакати над тобою,
Шаленою і дурною.

Я не хочу більше меду твоїх плечей,
Я не хочу більше цих солодких ночей.
Я розбив тонке скло наших почуттів,
Я з тобою поруч більше бути не зумів.

Хай, хай все залишиться, як є,
Наша любов по серцям нам не б’є,
Наша війна не убила нікого
І що з того?

Я тепер вільний, ти тепер одна,
Між нами тепер кам’яна стіна.
І я тепер щасливий, що я один живу –
Я забув ту одну.

Я не хочу більше меду твоїх плечей,
Я не хочу більше цих солодких ночей.
Я розбив тонке скло наших почуттів,
Я з тобою поруч більше бути не зумів.
Жовтень 2006 року