" у парі усмішка й сльоза,
що вирвати вона не знає
у Данко серце чи у Кая..."
О. Пашук.


щемлять у серці дивні люди,
лаштують чергування судні,
і дай їм Бог , і дай їм Бог.
сміються з бісенят маленьких,
що мружать очки срібнолико,
і ауру смішну і дику
втискають в правила благенькі.

як в декольте думок не плутай,
та не зав’ яжеш слову руки,
устам не вивісиш замок.
а замок, де чи Кай, чи Каїн,
оберігаючи карає,
де музи балуються чаєм,
і чайки зойком зошит крають -

стоїть вмурований у світ
стоїть і дише - хлороїд,
аж зірка скотиться на хрестик,
і п’ять перлинних ритуалів
зійдуть , як сонце , поміж кіс
на ще непізнані причали…
й чаїнка в океанах сліз.

які засохнуть в білу манку
їх злижуть люті пуританки
мізерних містик і оман.
і манна, наче мавританка,
скелет схова свій за куліси.
смакує нині серцем Данко
кактусорукий Містер Твістер.

а ти мовчиш, мовчиш і дишеш,
як замок з льоду. ..Вірші ніжно.
немов гадання плем'я майя,
майнуть на Київ і Париж,
слухняним дзвоном облітають.
між серцем – ніж…