ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори на сторінці:
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори на сторінці:
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мордатенко Костянтин /
Рецензія критики
Лесь Герасимчук. Щаблі поступу
Назва твору: Кров з-під криги. Шум великої води.
Автор: Костянтин Мордатенко
Видавець: Видавець Сорока Г.І.
Рік: 2009
(Костянтин Мордатенко. Кров з-під криги. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 88 с. Костянтин Мордатенко. Шум великої води. Поезії. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 39 с.)
Мордатенко друкується часто, і ось у серпні–вересні вийшло черідкою дві книжки. Симптоматично, що перша виразно позначає завершення періоду активного пошуку й експериментування, віднайдення власного голосу. В ній чутно відгомони й першої третини 20 сторіччя, й 60-х років. Причому є перегуки (див., напр., с. 41, 51) з тепер маловідомим, а колись гучним експериментатором Корнієнком, що його збірка, видана у «Молоді», складалася з віршів, котрі радше нагадували перший рядок якогось більшого задуму. У мене ще тоді, понад сорок років тому, відбувалися цікаві суперечки з дуже тонким і цікавим поетом Леонідом Вишеславським.
Але якщо книжка «Кров з-під криги» рясно позначена учнівством, в якій поет взіркується на чудових взірцях першої третини й шістдесятих-сімдесятих років минулого віку, коли в поезії ще цінувалися не набір патріотичних теревенів, а пристрасть, українська неповторність образного ладу й музика. Це те, що вічно у нас протистояло контркультурі, субкультурі й дешевому епатажу.
І ось початком вересня в Мордатенка з’явилася збірочка, до якої вже хочеться повертатися, бо в ній і молодеча наснага, і біль, і доволі зрілі думки, як от
Ржавіє навіть час, коли стоїть…
Недосвітом зайшов у травень – грудень…
А дощ у спеку, наче «Заповіт»,
Заграв, і трави підвелись, мов люди…
(с. 28, В електричний вік)
Я не хочу сказати, що всі вірші в збірці на цьому рівні, але вже й цей катрен виправдовує всю збірку. А ще ж є й ці рядки у вірші «Матвію Терентійовичу Симонову» (с.4):
Смаленого дуба плете: світ – мені, я – йому…
Не здякуюсь, бо хочеться так вгрішиться…
Хліб-сіль на столі, а в серці намул.
Добро всохло, немов смоківниця…
Між іншим, в шістдесяті роки, коли по руках пішов Номис ще в старому виданні, то теж повні пригорщі поети вихлюпували в свої вірші давні фразеологізми, прислів’я й приповідки.
А ось водночас наслідування і Вінграновського, і Тичини:
Блакить липнева на вогні
Насонцелася біло…
Скипівся день… Проллялась ніч,
Неначе кава збігла…
(с. 35, Колообіг)
Або ось це відлуння:
…це Вінграновський жолуді приніс,
що між рядками висіяні болем…
Дзвінкий у небі випростався ліс.
Розправив весла на човні, як брови…
(с. 37, Про непотріб поезії)
У кожному разі, конозить сподіватися, що з відмиранням постмодернізму в українську поезію повернеться широке молодече дихання і що поезія знову, як і півстоліття тому, знову стане потрібна українській громаді.
Лесь Герасимчук
Постійна адреса сторінки:
http://lesherasymchuk.sumno.com/literature-review/schabli-postupu/
Автор: Костянтин Мордатенко
Видавець: Видавець Сорока Г.І.
Рік: 2009
(Костянтин Мордатенко. Кров з-під криги. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 88 с. Костянтин Мордатенко. Шум великої води. Поезії. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 39 с.)
Мордатенко друкується часто, і ось у серпні–вересні вийшло черідкою дві книжки. Симптоматично, що перша виразно позначає завершення періоду активного пошуку й експериментування, віднайдення власного голосу. В ній чутно відгомони й першої третини 20 сторіччя, й 60-х років. Причому є перегуки (див., напр., с. 41, 51) з тепер маловідомим, а колись гучним експериментатором Корнієнком, що його збірка, видана у «Молоді», складалася з віршів, котрі радше нагадували перший рядок якогось більшого задуму. У мене ще тоді, понад сорок років тому, відбувалися цікаві суперечки з дуже тонким і цікавим поетом Леонідом Вишеславським.
Але якщо книжка «Кров з-під криги» рясно позначена учнівством, в якій поет взіркується на чудових взірцях першої третини й шістдесятих-сімдесятих років минулого віку, коли в поезії ще цінувалися не набір патріотичних теревенів, а пристрасть, українська неповторність образного ладу й музика. Це те, що вічно у нас протистояло контркультурі, субкультурі й дешевому епатажу.
І ось початком вересня в Мордатенка з’явилася збірочка, до якої вже хочеться повертатися, бо в ній і молодеча наснага, і біль, і доволі зрілі думки, як от
Ржавіє навіть час, коли стоїть…
Недосвітом зайшов у травень – грудень…
А дощ у спеку, наче «Заповіт»,
Заграв, і трави підвелись, мов люди…
(с. 28, В електричний вік)
Я не хочу сказати, що всі вірші в збірці на цьому рівні, але вже й цей катрен виправдовує всю збірку. А ще ж є й ці рядки у вірші «Матвію Терентійовичу Симонову» (с.4):
Смаленого дуба плете: світ – мені, я – йому…
Не здякуюсь, бо хочеться так вгрішиться…
Хліб-сіль на столі, а в серці намул.
Добро всохло, немов смоківниця…
Між іншим, в шістдесяті роки, коли по руках пішов Номис ще в старому виданні, то теж повні пригорщі поети вихлюпували в свої вірші давні фразеологізми, прислів’я й приповідки.
А ось водночас наслідування і Вінграновського, і Тичини:
Блакить липнева на вогні
Насонцелася біло…
Скипівся день… Проллялась ніч,
Неначе кава збігла…
(с. 35, Колообіг)
Або ось це відлуння:
…це Вінграновський жолуді приніс,
що між рядками висіяні болем…
Дзвінкий у небі випростався ліс.
Розправив весла на човні, як брови…
(с. 37, Про непотріб поезії)
У кожному разі, конозить сподіватися, що з відмиранням постмодернізму в українську поезію повернеться широке молодече дихання і що поезія знову, як і півстоліття тому, знову стане потрібна українській громаді.
Лесь Герасимчук
Постійна адреса сторінки:
http://lesherasymchuk.sumno.com/literature-review/schabli-postupu/