Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
Добро і правдо віку.
В. С Т У С

Засяй же, правдо, мов ясна зоря,
Крізь морок сумнівів, у млі зневіри,
Я чую віщий голос Кобзаря
Під стогін кобзи і ридання ліри.

Мене ніхто не зможе зупинить,
Іду я краєм і гукаю волю.
Не забувайте, друзі, ні на мить:
Дорога правди – це дорога болю.

Тож мушу до кінця її пройти,
Навчивсь любити, то й умій прощати.
Ясне проміння давньої мети –
Вбирає серцем Україна-мати.

Вже сяє правда, мов ясна зоря,
Крізь морок сумнівів, у млі зневіри,
Я йду на віщий голос Кобзаря
Під стогін кобзи і ридання ліри.

Це правди шлях, до щастя вірна путь,
Не дай нам Бог її на мить забути,
Бо нас навік нащадки прокленуть,
Якщо залишимо у спадок пута,–
В нове ярмо їх радо поведуть.