Вона блукала сьогодні на перехрестях відчуження
зривала квіти, вигадувала ікебани
Пила мартіні, та не боялася тіней. Одужала
сама собі. Себе для себе… а втім, хіба не
руками власними на божевілля мотала кужелі?

На диво-прядиво гострі коноплі чесала гребенем,
безсоння кликала. Незлого сірого птаха
Плечима білими переболіла телячим ременем
Три чверті милості, одна четвертина страху
змішались в келиху. До свого раю вона бере мене

до пекла свого затягне зашморгом. Якими силами
навчитись опору? Женуться вовки слідами
Такі холодні були долоні її – аж посиніли,
коли над прірвою мене провела житами…
Не вчора–завтра вона за матір стане моєму сину

Борщі мої пересолить, до каші досипле прянощів
Скарби – у землю, подарунки зате – в шкарпетку
– Добридень, докторе.
Можна до вас? Я знаю, зарано ще
Та гарна ж до біса – даруйте, – оця кушетка…