ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Храмченко / Проза / Художня проза

 Раны и улыбки
В начале зимы ты забываешь, что холодно уже в демисезонном пальто. греешь руки, поднося их ко рту и дышишь на них потоком теплых отходов кислорода. твоим рукам холодно, на них, перебинтованные не налазят варежки...
- зачем было резать?
запоздало повернется вопрос, стучась в высь за ответом.
- космос мертв.
ответит кто-то оттуда, невидимо протягивая руку доверия.
- я люблю носить шрамы.
- любишь наносить...
- люблю...
- покажешь?
- зачем? они мои!
- зачем они нужны, если их никто не видит? зачем бинтовать раны? значит, больно? значит, лечишь?
- лечу, если б не лечил, места бы не хватило...
- места? тело еще не предел...все же, дай взглянуть...хочу понять...
- смотри...раз тебе это так важно...
- ведь тебе тоже...
- ???
протягиваешь две миниатюрные мумии незнакомцу...он разворачивает медленными движениями окровавленные бинты, снимая печать дистанции и времени. это врата. врата в мир понимания.
- надо промыть, чтоб не было сепсиса.
- нет воды...
- у меня есть руки. и есть острый предмет.
- что ты собираешься...?
- я промою твою кровь своей. у меня острая потребность в донорстве и я решу ее с помощью этого острого предмета, если не возражаешь. ведь, не возражаешь?
- зачем жертвы такие?
- жертвы - это часть жизни, часть счастья, которое ты получаешь, отдавая...
- не понимаю. (виснешь)
- вот и я не понимаю, зачем резать руки, пускать кровь впустую, если ее можна отдать, если она не нужна, тем, кому она жизненно необходима...
- нет, я ведь не просто так...из-за любви...
- зачем нужна любовь впустую?
- какая есть...
- нет
- нет, есть! вот она, порезами высечена на ладонях, вот она вытатуирована у меня на груди, если вынуть сердце, там она тоже есть...только не видит никто, не замечает...
- не удивительно, ведь ты все время прячешь...руки, глаза, сердце...все на замке...я не то, что сердце, я ран твоих не увидел, пока не заставил тебя из показать. о чем ты здесь говоришь...?
- этого я и добиваюсь...
- ты ничего так не добьешься...ты броненосец...но броня эта не для того, чтоб идти в бой. она для тебя всего лишь панцирь, скрадывающий твою неровную осанку, ты думаешь, по этому не можешь расправить плечи...ты просто придумываешь себе причины этого не делать...ты всегда опускаешь глаза, когда тебе смотрят в лицо, и не придумывай только, что голова твоя тяжела...
- раскрои. взвесим...(впервые за год улыбаешься)
- знаешь, носи лучше вместо шрамов улыбку и наноси ее на лица других людей.
- я не умею.
он омывает тем временем раны. они обменялись кровью и пониманием друг друга.
- вот. когда они срастутся полностью, тогда научишься. ты будешь улыбаться.
- обещаю попробовать.
- да, главное, чтоб от души...чтоб не ухмылка это была...
- это как?
- не идеализируй, но и не смотри с цинизмом. просто принимай все так, как есть. это здравый смысл. он клепает искренние улыбки. остальное - самонадежные и диковатые...запомни...
- запоминаю...
- теперь мне можно идти?
- ты сам решай, когда тебе время.
- пожалуй, останусь на ночь.
- ложись подле меня...
- спокойной ночи
- и тебе.
вы долго болтали молча, обмениваясь мыслями. вам в ту ночь снились одинаковые сны. он показывал тебе самые красивые места, людей, диковинки и обычаи. ты был в восторге. смотрел на все и всех с разинутым ртом. потом он спросил: после этой красоты и непревзойденной прелести, скажи, твоя любовь настолько же красива? ты ответил: сама по себе она казалась красивой, а по сравнению, она ужасна, я страшусь ее и себя в ней...
утро...доносятся звуки чириканья воробьев. уже весна. снег растаял за ночь, как будто так и было...но после сна ты почувствовал еще большую усталость, пробовал подняться, но конечности уже не слушались...руки были в крови. она измазала постель и тело, ее было много. рядом лежал острый предмет, ты перекатился на место невидимого гостя, которое оставалось теплым все еще...он тебя обманул. это был невидимый искуситель, но какую он правду говорил, какую реальность показывал...в сказках не опишешь... он дал, дал многое, но и взял. тебя медленно покидала душа, а в голове крутилось: о боже, как же он продешевил...как продешевил...всего-то крови взял...ему надо, он донор...я теперь тоже. раз и навсегда. тогда ты научился улыбаться...и попросил его забрать еще и улыбку в знак благодарности. но он не взял. слишком дорогой подарок, сказал. а пришел уже в день похорон, полюбоваться и проститься с бренным телом.
теперь свои невидимые руки помощи ты протягиваешь так же, как он...ты так же щедр. вас таких много. вы приходите, когда в начале зимы кто-то забывает, что холодно уже в демисезонном пальто, греет руки, поднося их ко рту и дышит на них потоком теплых отходов кислорода, их рукам холодно, на них, перебинтованные не налазят варежки...




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-01-17 02:41:05
Переглядів сторінки твору 1459
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.554 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.242 / 5.2)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2024.05.15 22:31
Автор у цю хвилину відсутній