ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.05.26 13:11
Перший сніг шелестить несміливо,
Посрібливши суворі гаї.
Перший сніг так тендітно й пестливо
Полонить невідомі краї.

Іще стільки снігів перебуде
У житті, як на довгім шляху!
Ці сніги, як великі прелюди

Ігор Терен
2026.05.26 12:46
Ще вірують поети й поетеси
у віще слово Велеса і чесно
у чарівні надії юних літ,
що за літами виглядають весни
і що хоча минуле не воскресне,
чекає їх додому їхній світ.
Але омана ця не означає,
що долі барабан усіх єднає.

Вячеслав Руденко
2026.05.26 11:02
і знову дзеркало криве,
що наче лід ховає правду
і перетворює на радість
холодне, штучне, неживе

немов би зле сухозлиття*,
немов форзац на розвороті
шалу облудної турботи

Юрій Гундарів
2026.05.26 09:41
Сум… Зупинилося серце чарівної жінки, знакової телеведучої, кінознавиці. Саме вона у вересні 1995 року першою оголосила: "Вітаємо вас! В ефірі — "Студія 1+1!". Ми разом вчилися на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевче

Віктор Кучерук
2026.05.26 07:09
Усміхаючись приємно,
Жінка каже дуже чемно,
Що складаю я даремно
Щодо неї схеми темні.
І тому вона не рада
Брати участь в маскараді,
Де я точно буду ладен
Швидко звабити принаду...

Олександр Сушко
2026.05.25 22:16
Анатолій Матвійчук

ПРАВО

У ці часи,
Коли зоря кривава
Скрадається
В задимленій імлі,

хома дідим
2026.05.25 21:46
я розкусив тебе хома
мені промовив голос пітьми
ти прагнеш те чого нема
та губишся у цьому ритмі
я заперечити не зміг
мені подобається згубне
де жах мене поймає де
своє свінгують мідні труби

С М
2026.05.25 20:56
Під захеканий безум
Атож, локомотиву грець
Неутомний лузер мчить
Стрімголов у смерть
Іще дійний поршень стертий
Б’є парою назад
Поцупив Чарлі важеля
Годі зупинити поїзд

Світлана Пирогова
2026.05.25 20:44
Тонкі, стрункі, немов казкові птиці,
що прилетіли з дивних берегів,
в саду розквітли іриси-цариці,
ввібравши барви неба і богів.
Їх пелюстки - то шовк м'який і ніжний,
що трепетно колише вітерець.
Ось - фіолетовий, такий розкішний,
а поруч - білий

Кока Черкаський
2026.05.25 19:52
А в нашім дворі та й росте собі клен.
Він, як і я, є так само не член.
Отож, він не є член, і я теж не є,
Та кожен з нас проживає життя тут своє.

Клен з кожним роком все ближче до неба,
А я... А що я? Я ж піщинка, амеба.
З кожним днем я все ближч

Борис Костиря
2026.05.25 11:11
Коли піду незнаними стежками
У світ непізнаний, у світ новий,
Я піднімусь над згубними віками,
Здійнявши неймовірний буревій.
У світ, захований за ста замками,
Я доберусь у епіцентр подій.

Коли пізнаю я нові закони

Вячеслав Руденко
2026.05.25 09:22
сонцю – миті, утіхам - шеляг,
самоті довгий шлях до дна,
благодатна чи нищівна
в сенсі духу твоя оселя?

де ховає себе душа,
щоб цуратись думок недбалих -
самота без ремісій стало

Юрій Гундарів
2026.05.25 09:15
Оперна прима Людмила МОНАСТИРСЬКА виступає на найпрестижніших сценах: «Ла Скала» в Мілані, Королівському театрі Ковент-гарден у Лондоні, «Метрополітен-опера» у Нью-Йорку.
«Дуже пишаюся тим, що я українка! - зізнається співачка.- Дякувати Богові, маю змог

Віктор Кучерук
2026.05.25 06:09
Свіжістю наповнюю легені
За селом на березі ріки,
Що неспинно плещеться повз мене,
Берегам лоскочучи боки.
Ген самотньо журиться на лузі
Щедрому травицею коза, -
Певно, зачекалась на бабусю
І тремтить в очікуванні вся.

хома дідим
2026.05.24 21:08
у травневій грозі
на тім березі
де живуть невідоме
життя
я все біг кудись
я сидів один
не вірив я
власним очам

Іван Потьомкін
2026.05.24 19:17
Як флажолету, здається,
Нема вже сил для лету
І, мов той жайвір,
Зависає він у високості,
І пада раптом грудкою од млості,
Знай: то Ніколо Паганіні творить диво,
Аби злетіть на височінь незвідану.
То холодом, то жаром серце обпече,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Храмченко / Проза / Художня проза

 Раны и улыбки
В начале зимы ты забываешь, что холодно уже в демисезонном пальто. греешь руки, поднося их ко рту и дышишь на них потоком теплых отходов кислорода. твоим рукам холодно, на них, перебинтованные не налазят варежки...
- зачем было резать?
запоздало повернется вопрос, стучась в высь за ответом.
- космос мертв.
ответит кто-то оттуда, невидимо протягивая руку доверия.
- я люблю носить шрамы.
- любишь наносить...
- люблю...
- покажешь?
- зачем? они мои!
- зачем они нужны, если их никто не видит? зачем бинтовать раны? значит, больно? значит, лечишь?
- лечу, если б не лечил, места бы не хватило...
- места? тело еще не предел...все же, дай взглянуть...хочу понять...
- смотри...раз тебе это так важно...
- ведь тебе тоже...
- ???
протягиваешь две миниатюрные мумии незнакомцу...он разворачивает медленными движениями окровавленные бинты, снимая печать дистанции и времени. это врата. врата в мир понимания.
- надо промыть, чтоб не было сепсиса.
- нет воды...
- у меня есть руки. и есть острый предмет.
- что ты собираешься...?
- я промою твою кровь своей. у меня острая потребность в донорстве и я решу ее с помощью этого острого предмета, если не возражаешь. ведь, не возражаешь?
- зачем жертвы такие?
- жертвы - это часть жизни, часть счастья, которое ты получаешь, отдавая...
- не понимаю. (виснешь)
- вот и я не понимаю, зачем резать руки, пускать кровь впустую, если ее можна отдать, если она не нужна, тем, кому она жизненно необходима...
- нет, я ведь не просто так...из-за любви...
- зачем нужна любовь впустую?
- какая есть...
- нет
- нет, есть! вот она, порезами высечена на ладонях, вот она вытатуирована у меня на груди, если вынуть сердце, там она тоже есть...только не видит никто, не замечает...
- не удивительно, ведь ты все время прячешь...руки, глаза, сердце...все на замке...я не то, что сердце, я ран твоих не увидел, пока не заставил тебя из показать. о чем ты здесь говоришь...?
- этого я и добиваюсь...
- ты ничего так не добьешься...ты броненосец...но броня эта не для того, чтоб идти в бой. она для тебя всего лишь панцирь, скрадывающий твою неровную осанку, ты думаешь, по этому не можешь расправить плечи...ты просто придумываешь себе причины этого не делать...ты всегда опускаешь глаза, когда тебе смотрят в лицо, и не придумывай только, что голова твоя тяжела...
- раскрои. взвесим...(впервые за год улыбаешься)
- знаешь, носи лучше вместо шрамов улыбку и наноси ее на лица других людей.
- я не умею.
он омывает тем временем раны. они обменялись кровью и пониманием друг друга.
- вот. когда они срастутся полностью, тогда научишься. ты будешь улыбаться.
- обещаю попробовать.
- да, главное, чтоб от души...чтоб не ухмылка это была...
- это как?
- не идеализируй, но и не смотри с цинизмом. просто принимай все так, как есть. это здравый смысл. он клепает искренние улыбки. остальное - самонадежные и диковатые...запомни...
- запоминаю...
- теперь мне можно идти?
- ты сам решай, когда тебе время.
- пожалуй, останусь на ночь.
- ложись подле меня...
- спокойной ночи
- и тебе.
вы долго болтали молча, обмениваясь мыслями. вам в ту ночь снились одинаковые сны. он показывал тебе самые красивые места, людей, диковинки и обычаи. ты был в восторге. смотрел на все и всех с разинутым ртом. потом он спросил: после этой красоты и непревзойденной прелести, скажи, твоя любовь настолько же красива? ты ответил: сама по себе она казалась красивой, а по сравнению, она ужасна, я страшусь ее и себя в ней...
утро...доносятся звуки чириканья воробьев. уже весна. снег растаял за ночь, как будто так и было...но после сна ты почувствовал еще большую усталость, пробовал подняться, но конечности уже не слушались...руки были в крови. она измазала постель и тело, ее было много. рядом лежал острый предмет, ты перекатился на место невидимого гостя, которое оставалось теплым все еще...он тебя обманул. это был невидимый искуситель, но какую он правду говорил, какую реальность показывал...в сказках не опишешь... он дал, дал многое, но и взял. тебя медленно покидала душа, а в голове крутилось: о боже, как же он продешевил...как продешевил...всего-то крови взял...ему надо, он донор...я теперь тоже. раз и навсегда. тогда ты научился улыбаться...и попросил его забрать еще и улыбку в знак благодарности. но он не взял. слишком дорогой подарок, сказал. а пришел уже в день похорон, полюбоваться и проститься с бренным телом.
теперь свои невидимые руки помощи ты протягиваешь так же, как он...ты так же щедр. вас таких много. вы приходите, когда в начале зимы кто-то забывает, что холодно уже в демисезонном пальто, греет руки, поднося их ко рту и дышит на них потоком теплых отходов кислорода, их рукам холодно, на них, перебинтованные не налазят варежки...




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-01-17 02:41:05
Переглядів сторінки твору 1552
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.564 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.252 / 5.2)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2025.11.03 11:05
Автор у цю хвилину відсутній