Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.10
21:34
І, вийшовши звідти, Ісус відійшов
У землі тирські й сидонські
Євангелія від св.Матвія. 15:21
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв
У землі тирські й сидонські
Євангелія від св.Матвія. 15:21
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв
2026.04.10
21:25
Десь там, за рогом — велике місто,
трамвай дзеленьком зупинки мітить,
крізь невгамовне щоденне дійство
кочують юрби туди і звідти —
турбот потоки
(десь там, за рогом).
Давно не ходять сюди туристи,
трамвай дзеленьком зупинки мітить,
крізь невгамовне щоденне дійство
кочують юрби туди і звідти —
турбот потоки
(десь там, за рогом).
Давно не ходять сюди туристи,
2026.04.10
19:54
Вітаю щиро з книгою новою —
Вона, мов птах, злетіла в височінь.
У кожнім слові — серце із тобою,
У кожному рядку —слів глибочінь.
Нехай її читають і відчують
Те одкровення, що в душі зростив.
Нехай слова торкають і чарують,
Вона, мов птах, злетіла в височінь.
У кожнім слові — серце із тобою,
У кожному рядку —слів глибочінь.
Нехай її читають і відчують
Те одкровення, що в душі зростив.
Нехай слова торкають і чарують,
2026.04.10
18:44
цвіте форзиція
на форзаці квітневому
дехто байдужий звичайно
ще дехто у власній
нейропетлі
мало що помічає
хлопчик і дівчинка
років семи чи восьми
на форзаці квітневому
дехто байдужий звичайно
ще дехто у власній
нейропетлі
мало що помічає
хлопчик і дівчинка
років семи чи восьми
2026.04.10
18:22
Уткнешся в кістляве плече та безслівно
Заснеш і на вигляд здасися святою.
Я знову по тілу відчую тремтіння
Від того, що поруч вляглася зі мною,
Від того, що все поміж нами серйозно,
Неначе невидима ниточка божа,
Що квітами митого вранці волосся
Заснеш і на вигляд здасися святою.
Я знову по тілу відчую тремтіння
Від того, що поруч вляглася зі мною,
Від того, що все поміж нами серйозно,
Неначе невидима ниточка божа,
Що квітами митого вранці волосся
2026.04.10
18:02
Тремкі сніжинки, радощі зими,
старого і нового пеленання,
провулкового ліхтаря гойдання
у повні теракоти й білини.
Колядки хвилі з-за віконних рам,
гул в небі над святковими свічками,
тривога над вітальними ладами -
старого і нового пеленання,
провулкового ліхтаря гойдання
у повні теракоти й білини.
Колядки хвилі з-за віконних рам,
гул в небі над святковими свічками,
тривога над вітальними ладами -
2026.04.10
16:49
наснилося мені
все місто у вогні
бо небо розцвіло
в гучних салютах
і радість на очах
і смуток у свічах
сирен і голосінь
давно не чути
все місто у вогні
бо небо розцвіло
в гучних салютах
і радість на очах
і смуток у свічах
сирен і голосінь
давно не чути
2026.04.10
14:08
В лапці у киці – криця
Хірургічний ніж – яскриться
Параноя з-за дверей токсичних
Твій шизоїде 21-й вік
Дріт колючий – дерті нари
Грець політики на палі
Хірургічний ніж – яскриться
Параноя з-за дверей токсичних
Твій шизоїде 21-й вік
Дріт колючий – дерті нари
Грець політики на палі
2026.04.10
11:51
У цій промовистій поезії чується голос автора, який не пропагуючи, створює власний метафоричний "дим" – дим внутрішнього бачення. Це не наркотичний ефект, а спосіб модерністського самовідсторонення.
Спираючись на таку метафору як "оптика двох незамар
2026.04.10
11:44
Осінні дні ідуть, як мудрі старці
Із посохами, кашлем, у плащах.
Комусь, напевно, випадає трясця,
Як нагорода по сумних дощах.
Старі пророки рухають Усесвіт,
Потік ідей і круговерть часів.
Коли настане Ера Милосердя
Із посохами, кашлем, у плащах.
Комусь, напевно, випадає трясця,
Як нагорода по сумних дощах.
Старі пророки рухають Усесвіт,
Потік ідей і круговерть часів.
Коли настане Ера Милосердя
2026.04.09
21:35
Зачиняються двері
У минуле моє.
А в прямому етері
Час, цинічний круп'є
Презентує новини,
Вщент усе розтрощив...
Кожна з них - домовина
У минуле моє.
А в прямому етері
Час, цинічний круп'є
Презентує новини,
Вщент усе розтрощив...
Кожна з них - домовина
2026.04.09
19:53
Кажуть, був їх Іван Третій скупердяй страшний.
Аж білів, коли копійку діставав з мошни.
Хоч багатства мав чимало: вже і сам надбав
Та й від предків своїх скупих теж чимало мав.
І країну мав безмежну, і багатства в ній.
Та сидів на тих багатствах, нач
Аж білів, коли копійку діставав з мошни.
Хоч багатства мав чимало: вже і сам надбав
Та й від предків своїх скупих теж чимало мав.
І країну мав безмежну, і багатства в ній.
Та сидів на тих багатствах, нач
2026.04.09
18:53
Узяв з собою Петра та Зеведеєвих синів.
Трохи відійшли од дому,
Став під оливою Ісус і каже:
«Млосно мені на серці якось.
Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
Десяток кроків не пройшов – упав
І став молитися й благати Бога:
«Отче мій, якщо можли
Трохи відійшли од дому,
Став під оливою Ісус і каже:
«Млосно мені на серці якось.
Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
Десяток кроків не пройшов – упав
І став молитися й благати Бога:
«Отче мій, якщо можли
2026.04.09
17:36
А для вас, хто
Ймення Мойого боїться,
зійде Сонце Правди… Мал. 4:2
Ілля прибув на Україну,
Блага є вість початку Дня –
єднає серце батька й сина
і зцілена в краях рідня.
Ймення Мойого боїться,
зійде Сонце Правди… Мал. 4:2
Ілля прибув на Україну,
Блага є вість початку Дня –
єднає серце батька й сина
і зцілена в краях рідня.
2026.04.09
17:27
Дивитись крізь оптику двох незамараних скелець,
І бачити світ у серпанку з вогнями пожеж,
І визнавати, що ти не хазяїн життя, а лише поселенець,
І не владарюєш, а в мареннях так і живеш.
Ти іноді куриш "траву", і затим забуваєшся в димі,
На довгі
І бачити світ у серпанку з вогнями пожеж,
І визнавати, що ти не хазяїн життя, а лише поселенець,
І не владарюєш, а в мареннях так і живеш.
Ти іноді куриш "траву", і затим забуваєшся в димі,
На довгі
2026.04.09
14:37
Дорогі друзі, хочу вам повідомити, що вчора на 62 році життя помер мій найкращий друг, наставник, людина з Великої Літери Ярослав Чорногуз.
Член НСПУ, журналіст, талановитий поет, співак, композитор, чуйний, добрий, емоційний, справедливий. Величезна вт
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Член НСПУ, журналіст, талановитий поет, співак, композитор, чуйний, добрий, емоційний, справедливий. Величезна вт
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Храмченко /
Проза
/
Художня проза
Раны и улыбки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Раны и улыбки
В начале зимы ты забываешь, что холодно уже в демисезонном пальто. греешь руки, поднося их ко рту и дышишь на них потоком теплых отходов кислорода. твоим рукам холодно, на них, перебинтованные не налазят варежки...
- зачем было резать?
запоздало повернется вопрос, стучась в высь за ответом.
- космос мертв.
ответит кто-то оттуда, невидимо протягивая руку доверия.
- я люблю носить шрамы.
- любишь наносить...
- люблю...
- покажешь?
- зачем? они мои!
- зачем они нужны, если их никто не видит? зачем бинтовать раны? значит, больно? значит, лечишь?
- лечу, если б не лечил, места бы не хватило...
- места? тело еще не предел...все же, дай взглянуть...хочу понять...
- смотри...раз тебе это так важно...
- ведь тебе тоже...
- ???
протягиваешь две миниатюрные мумии незнакомцу...он разворачивает медленными движениями окровавленные бинты, снимая печать дистанции и времени. это врата. врата в мир понимания.
- надо промыть, чтоб не было сепсиса.
- нет воды...
- у меня есть руки. и есть острый предмет.
- что ты собираешься...?
- я промою твою кровь своей. у меня острая потребность в донорстве и я решу ее с помощью этого острого предмета, если не возражаешь. ведь, не возражаешь?
- зачем жертвы такие?
- жертвы - это часть жизни, часть счастья, которое ты получаешь, отдавая...
- не понимаю. (виснешь)
- вот и я не понимаю, зачем резать руки, пускать кровь впустую, если ее можна отдать, если она не нужна, тем, кому она жизненно необходима...
- нет, я ведь не просто так...из-за любви...
- зачем нужна любовь впустую?
- какая есть...
- нет
- нет, есть! вот она, порезами высечена на ладонях, вот она вытатуирована у меня на груди, если вынуть сердце, там она тоже есть...только не видит никто, не замечает...
- не удивительно, ведь ты все время прячешь...руки, глаза, сердце...все на замке...я не то, что сердце, я ран твоих не увидел, пока не заставил тебя из показать. о чем ты здесь говоришь...?
- этого я и добиваюсь...
- ты ничего так не добьешься...ты броненосец...но броня эта не для того, чтоб идти в бой. она для тебя всего лишь панцирь, скрадывающий твою неровную осанку, ты думаешь, по этому не можешь расправить плечи...ты просто придумываешь себе причины этого не делать...ты всегда опускаешь глаза, когда тебе смотрят в лицо, и не придумывай только, что голова твоя тяжела...
- раскрои. взвесим...(впервые за год улыбаешься)
- знаешь, носи лучше вместо шрамов улыбку и наноси ее на лица других людей.
- я не умею.
он омывает тем временем раны. они обменялись кровью и пониманием друг друга.
- вот. когда они срастутся полностью, тогда научишься. ты будешь улыбаться.
- обещаю попробовать.
- да, главное, чтоб от души...чтоб не ухмылка это была...
- это как?
- не идеализируй, но и не смотри с цинизмом. просто принимай все так, как есть. это здравый смысл. он клепает искренние улыбки. остальное - самонадежные и диковатые...запомни...
- запоминаю...
- теперь мне можно идти?
- ты сам решай, когда тебе время.
- пожалуй, останусь на ночь.
- ложись подле меня...
- спокойной ночи
- и тебе.
вы долго болтали молча, обмениваясь мыслями. вам в ту ночь снились одинаковые сны. он показывал тебе самые красивые места, людей, диковинки и обычаи. ты был в восторге. смотрел на все и всех с разинутым ртом. потом он спросил: после этой красоты и непревзойденной прелести, скажи, твоя любовь настолько же красива? ты ответил: сама по себе она казалась красивой, а по сравнению, она ужасна, я страшусь ее и себя в ней...
утро...доносятся звуки чириканья воробьев. уже весна. снег растаял за ночь, как будто так и было...но после сна ты почувствовал еще большую усталость, пробовал подняться, но конечности уже не слушались...руки были в крови. она измазала постель и тело, ее было много. рядом лежал острый предмет, ты перекатился на место невидимого гостя, которое оставалось теплым все еще...он тебя обманул. это был невидимый искуситель, но какую он правду говорил, какую реальность показывал...в сказках не опишешь... он дал, дал многое, но и взял. тебя медленно покидала душа, а в голове крутилось: о боже, как же он продешевил...как продешевил...всего-то крови взял...ему надо, он донор...я теперь тоже. раз и навсегда. тогда ты научился улыбаться...и попросил его забрать еще и улыбку в знак благодарности. но он не взял. слишком дорогой подарок, сказал. а пришел уже в день похорон, полюбоваться и проститься с бренным телом.
теперь свои невидимые руки помощи ты протягиваешь так же, как он...ты так же щедр. вас таких много. вы приходите, когда в начале зимы кто-то забывает, что холодно уже в демисезонном пальто, греет руки, поднося их ко рту и дышит на них потоком теплых отходов кислорода, их рукам холодно, на них, перебинтованные не налазят варежки...
- зачем было резать?
запоздало повернется вопрос, стучась в высь за ответом.
- космос мертв.
ответит кто-то оттуда, невидимо протягивая руку доверия.
- я люблю носить шрамы.
- любишь наносить...
- люблю...
- покажешь?
- зачем? они мои!
- зачем они нужны, если их никто не видит? зачем бинтовать раны? значит, больно? значит, лечишь?
- лечу, если б не лечил, места бы не хватило...
- места? тело еще не предел...все же, дай взглянуть...хочу понять...
- смотри...раз тебе это так важно...
- ведь тебе тоже...
- ???
протягиваешь две миниатюрные мумии незнакомцу...он разворачивает медленными движениями окровавленные бинты, снимая печать дистанции и времени. это врата. врата в мир понимания.
- надо промыть, чтоб не было сепсиса.
- нет воды...
- у меня есть руки. и есть острый предмет.
- что ты собираешься...?
- я промою твою кровь своей. у меня острая потребность в донорстве и я решу ее с помощью этого острого предмета, если не возражаешь. ведь, не возражаешь?
- зачем жертвы такие?
- жертвы - это часть жизни, часть счастья, которое ты получаешь, отдавая...
- не понимаю. (виснешь)
- вот и я не понимаю, зачем резать руки, пускать кровь впустую, если ее можна отдать, если она не нужна, тем, кому она жизненно необходима...
- нет, я ведь не просто так...из-за любви...
- зачем нужна любовь впустую?
- какая есть...
- нет
- нет, есть! вот она, порезами высечена на ладонях, вот она вытатуирована у меня на груди, если вынуть сердце, там она тоже есть...только не видит никто, не замечает...
- не удивительно, ведь ты все время прячешь...руки, глаза, сердце...все на замке...я не то, что сердце, я ран твоих не увидел, пока не заставил тебя из показать. о чем ты здесь говоришь...?
- этого я и добиваюсь...
- ты ничего так не добьешься...ты броненосец...но броня эта не для того, чтоб идти в бой. она для тебя всего лишь панцирь, скрадывающий твою неровную осанку, ты думаешь, по этому не можешь расправить плечи...ты просто придумываешь себе причины этого не делать...ты всегда опускаешь глаза, когда тебе смотрят в лицо, и не придумывай только, что голова твоя тяжела...
- раскрои. взвесим...(впервые за год улыбаешься)
- знаешь, носи лучше вместо шрамов улыбку и наноси ее на лица других людей.
- я не умею.
он омывает тем временем раны. они обменялись кровью и пониманием друг друга.
- вот. когда они срастутся полностью, тогда научишься. ты будешь улыбаться.
- обещаю попробовать.
- да, главное, чтоб от души...чтоб не ухмылка это была...
- это как?
- не идеализируй, но и не смотри с цинизмом. просто принимай все так, как есть. это здравый смысл. он клепает искренние улыбки. остальное - самонадежные и диковатые...запомни...
- запоминаю...
- теперь мне можно идти?
- ты сам решай, когда тебе время.
- пожалуй, останусь на ночь.
- ложись подле меня...
- спокойной ночи
- и тебе.
вы долго болтали молча, обмениваясь мыслями. вам в ту ночь снились одинаковые сны. он показывал тебе самые красивые места, людей, диковинки и обычаи. ты был в восторге. смотрел на все и всех с разинутым ртом. потом он спросил: после этой красоты и непревзойденной прелести, скажи, твоя любовь настолько же красива? ты ответил: сама по себе она казалась красивой, а по сравнению, она ужасна, я страшусь ее и себя в ней...
утро...доносятся звуки чириканья воробьев. уже весна. снег растаял за ночь, как будто так и было...но после сна ты почувствовал еще большую усталость, пробовал подняться, но конечности уже не слушались...руки были в крови. она измазала постель и тело, ее было много. рядом лежал острый предмет, ты перекатился на место невидимого гостя, которое оставалось теплым все еще...он тебя обманул. это был невидимый искуситель, но какую он правду говорил, какую реальность показывал...в сказках не опишешь... он дал, дал многое, но и взял. тебя медленно покидала душа, а в голове крутилось: о боже, как же он продешевил...как продешевил...всего-то крови взял...ему надо, он донор...я теперь тоже. раз и навсегда. тогда ты научился улыбаться...и попросил его забрать еще и улыбку в знак благодарности. но он не взял. слишком дорогой подарок, сказал. а пришел уже в день похорон, полюбоваться и проститься с бренным телом.
теперь свои невидимые руки помощи ты протягиваешь так же, как он...ты так же щедр. вас таких много. вы приходите, когда в начале зимы кто-то забывает, что холодно уже в демисезонном пальто, греет руки, поднося их ко рту и дышит на них потоком теплых отходов кислорода, их рукам холодно, на них, перебинтованные не налазят варежки...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
