ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2024.05.17 20:47
«Це добре, – розум говорив, –
Що стрілися вони, сказати б,
Вже на фінішній прямій.
Але навіщо?»
«Навіщо? – озвалось серце. –
А стільки часу переконувать себе,
Що то лиш спогад отроцтва?»
«Стривай, чи ще когось

Володимир Каразуб
2024.05.17 19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,

Козак Дума
2024.05.17 15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?

А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.

Світлана Пирогова
2024.05.17 09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.

Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,

Козак Дума
2024.05.17 09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*

Юрій Гундарєв
2024.05.17 09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»… Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово

Віктор Кучерук
2024.05.17 05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.

Артур Курдіновський
2024.05.17 04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.

Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -

Ілахім Поет
2024.05.17 00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают

Євген Федчук
2024.05.16 20:19
Розпалася Русь єдина після Ярослава.
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем

Юрій Гундарєв
2024.05.16 09:45
травня - День вишиванки

На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.

По ночах небо геть червоне,

Микола Соболь
2024.05.16 05:48
Зморені та щасливі.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.

Віктор Кучерук
2024.05.16 05:15
Вітер розгойдує дзвоники,
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.

Ілахім Поет
2024.05.16 00:59
Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє

Артур Курдіновський
2024.05.16 00:45
Дивуюсь... Невже це насправді?
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.

Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,

Борис Костиря
2024.05.15 22:12
Подорожній іде невідомо куди.
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.

Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Храмченко / Проза / Художня проза

 Раны и улыбки
В начале зимы ты забываешь, что холодно уже в демисезонном пальто. греешь руки, поднося их ко рту и дышишь на них потоком теплых отходов кислорода. твоим рукам холодно, на них, перебинтованные не налазят варежки...
- зачем было резать?
запоздало повернется вопрос, стучась в высь за ответом.
- космос мертв.
ответит кто-то оттуда, невидимо протягивая руку доверия.
- я люблю носить шрамы.
- любишь наносить...
- люблю...
- покажешь?
- зачем? они мои!
- зачем они нужны, если их никто не видит? зачем бинтовать раны? значит, больно? значит, лечишь?
- лечу, если б не лечил, места бы не хватило...
- места? тело еще не предел...все же, дай взглянуть...хочу понять...
- смотри...раз тебе это так важно...
- ведь тебе тоже...
- ???
протягиваешь две миниатюрные мумии незнакомцу...он разворачивает медленными движениями окровавленные бинты, снимая печать дистанции и времени. это врата. врата в мир понимания.
- надо промыть, чтоб не было сепсиса.
- нет воды...
- у меня есть руки. и есть острый предмет.
- что ты собираешься...?
- я промою твою кровь своей. у меня острая потребность в донорстве и я решу ее с помощью этого острого предмета, если не возражаешь. ведь, не возражаешь?
- зачем жертвы такие?
- жертвы - это часть жизни, часть счастья, которое ты получаешь, отдавая...
- не понимаю. (виснешь)
- вот и я не понимаю, зачем резать руки, пускать кровь впустую, если ее можна отдать, если она не нужна, тем, кому она жизненно необходима...
- нет, я ведь не просто так...из-за любви...
- зачем нужна любовь впустую?
- какая есть...
- нет
- нет, есть! вот она, порезами высечена на ладонях, вот она вытатуирована у меня на груди, если вынуть сердце, там она тоже есть...только не видит никто, не замечает...
- не удивительно, ведь ты все время прячешь...руки, глаза, сердце...все на замке...я не то, что сердце, я ран твоих не увидел, пока не заставил тебя из показать. о чем ты здесь говоришь...?
- этого я и добиваюсь...
- ты ничего так не добьешься...ты броненосец...но броня эта не для того, чтоб идти в бой. она для тебя всего лишь панцирь, скрадывающий твою неровную осанку, ты думаешь, по этому не можешь расправить плечи...ты просто придумываешь себе причины этого не делать...ты всегда опускаешь глаза, когда тебе смотрят в лицо, и не придумывай только, что голова твоя тяжела...
- раскрои. взвесим...(впервые за год улыбаешься)
- знаешь, носи лучше вместо шрамов улыбку и наноси ее на лица других людей.
- я не умею.
он омывает тем временем раны. они обменялись кровью и пониманием друг друга.
- вот. когда они срастутся полностью, тогда научишься. ты будешь улыбаться.
- обещаю попробовать.
- да, главное, чтоб от души...чтоб не ухмылка это была...
- это как?
- не идеализируй, но и не смотри с цинизмом. просто принимай все так, как есть. это здравый смысл. он клепает искренние улыбки. остальное - самонадежные и диковатые...запомни...
- запоминаю...
- теперь мне можно идти?
- ты сам решай, когда тебе время.
- пожалуй, останусь на ночь.
- ложись подле меня...
- спокойной ночи
- и тебе.
вы долго болтали молча, обмениваясь мыслями. вам в ту ночь снились одинаковые сны. он показывал тебе самые красивые места, людей, диковинки и обычаи. ты был в восторге. смотрел на все и всех с разинутым ртом. потом он спросил: после этой красоты и непревзойденной прелести, скажи, твоя любовь настолько же красива? ты ответил: сама по себе она казалась красивой, а по сравнению, она ужасна, я страшусь ее и себя в ней...
утро...доносятся звуки чириканья воробьев. уже весна. снег растаял за ночь, как будто так и было...но после сна ты почувствовал еще большую усталость, пробовал подняться, но конечности уже не слушались...руки были в крови. она измазала постель и тело, ее было много. рядом лежал острый предмет, ты перекатился на место невидимого гостя, которое оставалось теплым все еще...он тебя обманул. это был невидимый искуситель, но какую он правду говорил, какую реальность показывал...в сказках не опишешь... он дал, дал многое, но и взял. тебя медленно покидала душа, а в голове крутилось: о боже, как же он продешевил...как продешевил...всего-то крови взял...ему надо, он донор...я теперь тоже. раз и навсегда. тогда ты научился улыбаться...и попросил его забрать еще и улыбку в знак благодарности. но он не взял. слишком дорогой подарок, сказал. а пришел уже в день похорон, полюбоваться и проститься с бренным телом.
теперь свои невидимые руки помощи ты протягиваешь так же, как он...ты так же щедр. вас таких много. вы приходите, когда в начале зимы кто-то забывает, что холодно уже в демисезонном пальто, греет руки, поднося их ко рту и дышит на них потоком теплых отходов кислорода, их рукам холодно, на них, перебинтованные не налазят варежки...




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-01-17 02:41:05
Переглядів сторінки твору 1437
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.554 / 5.25)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.242 / 5.2)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2024.05.15 22:31
Автор у цю хвилину відсутній