За вікном йде боротьба зими з весною. Сірі, важкі хмари вдавлюються в моє вікно. Вони ще більше обтяжують мою душу, в якій точиться інша боротьба — остогидлого теперішнього та омріяного, але нездійсненного майбутнього.
Згадую ті хвилини, коли бачила тебе, коли ми зустрічались поглядом, коли моє серце щеміло і забувало, що прийшла я з іншим. О, ці очі! Ці ніжні, наповнені мріями і казковою чарівністю очі! Які думки криються в них?..
Пам’ятаю, як ти, подаючи мені книгу, трохи затримав її, щоб я ще раз подивилась на тебе. О, ці очі! Тоді я втонула в них… Такі моменти часто показують в романтичних фільмах і вони відіграють ключову роль. Цей момент я ніколи не забуду, момент, коли зустрівшись з тобою поглядом, я відкрила тобі двері в своє серце…
А ще люблю твій голос – такий ніжний і спокійний. Цей голос я б слухала все життя… Ти б розказував мені різні красиві історії, впевнена, ти їх багато знаєш, а я б слухала і тонула в твоїх очах…
Але все це не можливо… У мене є хлопець, та й ти, напевно, не один. Але чомусь ти так зачепив моє серце, що тепер не можу звільнитись від думки про тебе, від спогадів про тебе…
Пам’ятаєш, якось ти поглянув у вікно і сказав: «За вікном справжня зимова казка…», а хлопець мій відразу перевів мову на лижі і фізкультурників? Ця ситуація показує, наскільки ви відмінні. Ти — романтик. Ти наче зійшов зі сторінок романів, які щодня тримаєш у руках.
Не знаю, чи читатимеш ти мою сповідь. А якщо й прочитаєш, чи знатимеш, що це я пишу про ТЕБЕ… Чи знатимеш, що це я — та, що іноді приходить до тебе, і шукає поглядом твої ніжні очі, та, що боїться сказати тобі, як тебе любить…