Життя біжить без компасу,
Природними законами.
Роки летять і зіронька
Залишить небеса.
Та там у небі вічному
Зірки летять мільйонами.
Мільйонами і падають
Під ноги, як роса.
У цьому світі дихати,
Кохати, ненавидіти,
Сміятися і плакати
Одну коротку мить,
Аби злетіть під зорями
Туманом, або піснею
І до безумства вічності
На крилах полетіть.
Між берегами ситими,
Між скелями та плитами
Бурлить, шумить порогами
Південна річка Буг.
І вітер степу бавиться
Деревами і квітами.
І килим з трав і колосу
Покрив поля і луг.
Діди-кургани зросяться
Ранковими іскринами,
Плететься сонця золото
У ковили косу.
Його проміння носиться
Вогненними перлинами
За обрій засіваючи
Нелякану красу.
Хто не блукав тут з молоду
Країни степу дикого,
Тікаючи, ховаючись
Від долі і біди.
Або лягав під хмарами
До спокою великого,
Або скрапав кровиною
До бузької води.
Птахи літають парами
Над пагорбами кволими,
Що вічністю зморилися
У степових віках.
Дороги степу дальнії
Їх вольності незнавані
Гукають блудних верстників
Губитися в степах.
Що жде кого у Києві?
Базарні будні клопоти,
Стогнання серця стомлене
Серед чужих пісень?
А може варто босими,
З розпатланими косами
Задихатися зорями...
З кургану, що над річкою,
Стрічати вічний день!

2007р.