«Гей, Марічко! Де ти? Вечоріє, пора з лісу йти» - гукав Володя до своєї коханої дружини, яка збирала чорниці.
До лісу почали з’їжджатися автівки . Молодики розпалювали вогнища і виголошували хитромудрі слова, дівчата голосно реготалися з «дотепних жартів» і гріли біля вогню руки.
«Гей, Марічко!» - знову прокричав Володимир та відповіді не почулося.
-Щось трапилося! – вирішив. Перед очима поставали картини жахіть. Він біг, роззираючись у різні боки, та Марічки не було ніде.
-МА-РІЧ-КО!!!!!!
-А ось де я! - жінка закрила чоловікові руками очі, - в мене є для тебе подарунок.
Серце Володі калатало, він не міг оговтатися від несподіваного зникнення жінки, яку любив понад життя. І раптом…подарунок.
-Та який, до дідька подарунок, я шукаю тебе, а ти подарунки для мене вигадуєш…
Запала мовчанка.
До будинку йшли швидко і мовчки.
Подарунки робити розхотілося.
А подарунок був живий – маленьке сонечко з чорними цяточками на крильцях. Воно полетіло увись – до свого великого брата-сонця.
Ми іншим здаємося прикрими, коли хочемо подарувати їм посмішку чи сонечко у долоні.
Дивно…