Зеленими були мої слова.
Їм дозрівати б, щоб тобі медами
вони ставали. Кругом голова
від цвіту і кохання поміж нами...

Спинався червень бігти по траві
і розганяти зграї ластівчині.
А я зі словом ще була на «ви».
(Чи вже воно на «ти» зі мною нині?)

Палало літо вишнями в саду,
губило сонце в зелені проміння.
Ти думав – я без тебе пропаду.
Ти був правий, бо пропадаю нині

у літі, у листві та у літах,
хоча тебе згадати вже несила.
Мої слова достигли на гілках
і падають, і котяться по схилу.

І зовсім не медові – гіркота.
Ну що візьмеш з покрученої дички
у передосінь?..
Тільки сивий птах
видзьобує в гіллі малі кислички.
30.05.2010