"сяйво в очах - твоя любов
Вірю тобі й проллю свою кров
душа моя людська була
Ну а тепер вона німа
Не скаже ні слова
І поради не дасть
Не помітить тривогу, не почує ненасть
Серце - стемніло, любові не знає,
Стукає рідко, від болю горлає.
Пушинка щастя в землі заблукала
Дороги не знає, та й я не шукала"
Ні щастя, ні горя, ні краплі тепла.
Хіба це людина?
О так це вона!
Хоча і нічого з добра не вчувала,
Живе поступово, старіти почала.
Сидить на стільці і бачить свої
Похмурі сіренькі чотири стіни,
Картина родини. чай і періг
60-тий десяток прийшов на поріг
І сумно і гірко і просто байдуже
Нема вже нічого, а самотність всь кружить.
І кличе старанно ту дамі у гості
І просить усербно дорогу вказать
І молить прощення за те що в житті
Не пізнала нічого окрім самоти.
Деякі з нас отак і живуть
Приходить пора і йдуть вони в путь.
Хай кожен із нас тас всеж пам'ятає
Що втрата - Не все що в житті нас чекає
Радій після горя,!!!!
Бо після дождя завжди буде сонце -
Провісник добра.