Якиїсь дикий біль мене терзає,
Що душу роз'ятрити може вмить.
Він тіло ізсередини вбиває...
О Боженько, чому ж то так болить?

Вже вмерти хочу, бо не можу більше жити.
Навколо бачу тільки біль та смерть.
Ох важко ж з болем тим важким ходити,
Що може заразом убить мільйони жертв.

З очей стікать рікою хочуть сльози...
Уже немає їх, тому не можуть.
Ще й, як на зло, скінчились в небі грози.
Й вони моїх очей вже не зволожать.

Це біль тих всіх, хто мучається в світі,
Хто без вини у землі мусить гнить.
І буде моє серце так боліти,
Допоки хтось не змінить клятий світ.

Можливо буть він клятим перестане,
В людей всі перетворяться з тварин.
І більше маніяків тих не стане,
Що всіх людей вважають за скотин.

Тоді я щиро на коліна встану
(Пред світом так з’явитись не боюсь)
І боязко у вічі я погляну,
І голову схилю униз... Корюсь!

Це голосно я світові промовлю,
Бо довго чула те «Борись!».
На собі його ніжний погляд зловлю:
«Ти довго вже боролася... Молись.

Молись, щоб твою справу закінчили
І в вічність перенесли оцю мить,
Яку з тобою разом всі відчули
За те, що твоє серце так болить.»

29.08.2009.