Отак патерицю узяти і міряти Всесвіт,
Його глибину, всеосяжну його широчінь,
Щоб потім банально лиш на п'ятисотці воскреснуть
Зі знаком масонським по лівім, чи правім плечі?

Так силився світ раз по раз нас в тенета спіймати
Де лабета медів, де жінки і принадні слова,
Та кожному городу нрав свій положено мати
І кожна, таки ж бо, іміє свій ум голова.

Тож знову у мандри. Ціпок натирає правицю.
Що та катедра, гроші і почет – облудна мана,
Журавель із руки не клює, як жовтобрюх-синиця,
Стовпів неотесаних безліч, та гріш їм ціна.

Вони є і були. І вони, і на них розпинали.
Визначали кордони знання, де за межі не руш!
Чи ж вдягтися, як ви, в шкіряні манускриптні аннали?
Чи пастирем бути селянських натруджених душ?

Най же мудрість некнижна можновладцю уперчить мороки,
Філософія серця для людей, для душі і ума,
Прозирай небокрай, у трикутник уписане око,
Де вселенська любов як дитину весь світ обійма.