Дякую, Іванку! Хоч розлука серце крає - віри в диво не втрачаю, у майбутнє зазираю - там оаза мого раю...

Цю надію намагаюсь подарувати сама собі - щоб не зламатись і не впасти, щоб хоч на мить пізнати щастя, цей світ не бачити знов сірим й навіки вік не втратить віри!

Нарешті до мене дійшло, що нині лиш 17 -е, а я живу вже у майбутньому... добре, що хоч рік той, що треба, поставила вірно.

Володю, я, звісно, Вас дуже поважаю, як Поета, але цю фразу у різних інтерпретаціях (шклі-жалі) я, як любитель печальних рим, використовую вже давно, ще до доленосної зустрічі з Вами і вже в декількох віршах. Я переконана, якщо "промоніторити" українську поезію, то однакових рядків, в тому числі і подібних (а цей рядок настільки природній і зрозумілий, що у відповідному стані душі він може виринути в уяві не тільки поета) можна відшукати незчисленну кількість, і це аж ніяк не означатиме, що всі у когось "списали".
Так що, Володю, я Вас запевняю, що Ваші жалі стосовно мого ймовірного "викрадення" Вашого рядочка, є безпідставними! Я, як адвокат, категорично проти крадіжок у будь-якому вигляді! Але, якщо Вам так буде спокійніше, зміню таки перший рядок.

Я власне тільки і прошу відійти від тотожності, а не змінювати риму "шклі"-"жалі". :)

Звичайно, Наталочко, якщо ви приведете для прикладу опублікований кимсь раніше такий рядок ("По віконному шклі Струменіють жалі"), я відразу, із вдячністю, зміню свій, бо це правильний крок...

Дякую, Оксанко! І Вам щастя на цілу вічність!