+

Ми говоримо про міста, в яких ми жили,
і які відходили в ніч, мов кораблі у зимове море,
про міста, які раптом утратили здатність опиратись.
Про те, що відбувалось на наших
очах, як циркова вистава, під час якої гинуть усі
акробати й веселі клоуни, і ти дивишся на це
заворожено, не відриваючи погляду,
непомітно виростаючи
серед циркових декорацій.
Щось подібне сталось і з нашими містами –
їх просто відібрали в нас, доки ми сиділи й сміялись,
дивлячись як хитрі клоуни з пітними долонями стрибають
крізь вогняні обручі, лишаючи
по собі запах паленої шкіри,
горілий дух пекла, який вони
приносили в наше життя.


+
Ми згадуємо тепер усіх, з ким доводилось
перетинатись в одним коридорах.
Двірники й нічні продавці хліба,
сірі, мов обгортковий папір, квартирні злодії,
таксисти з клаксонами замість сердець,
діти, які виростали поміж старих меблів,
що пахли лісом та морем.
Ціле місто робітників і дрібних перекупників,
щемкої базарноі бідноти, яка розганяла своїми
криками осінній туман.
Перехожі, з якими разом доводилось потрапляли
під дощ на трамвайних зупинках,
старі пролетарські замашки, вагони підземки,
набиті безробітними, мов магазини патронами.
Які слова подяки й розуміння
висловлювали ми долі за те, що кинула нас серед нічного
співу цикад до глибоких під’їздів, за те що
над нашими головами горіло це приміське
повітря, здатне перепалити залізо і камінь.