розказано все , як є, на вушко в казки переказано,
вмить відлітає письмо жовтого сяйва узбіч.
сірий собака Бровко до мого серця прив’яжеться,
як домовчиться уся посмішка протиріч.

з шафи – зім’ятий шарф, фото – в блокнот залистаний,
втомлений листопад гупає вітром у двері.
в мене сьогодні серце дзвонами цілить на відстані.
далі –суха трава прозою тягне : Де ви!

як дозбираю до бубочки кралі – коралі зідрані,
сила тектиме по стовбурах білих малесеньких рук.
знаєш , це так прекрасно гратися сонце-митями,
не запікатись калиною в чорно-багряну журу.

донею хвилюватися , де ж ти, смішна грабіжнице?
до запобіжника совісті зможеш – то добіжи!
префікси, суфікси, корені спокою врешті ріжуться,
як немолочні зуби, дивно – такий режим.

далі - старі дахи. Мама… Дівчинка... Барбі.
випитий барбовал – спогад – лунка струна.
гратиме сивий бард сім колискових вусатих,
і захлинеться серце сяйвом його серенад...

далі –такий сумбур: сурми, сурма, пурпур,
день –як затерте драже, вкотиться на канапу,
в ньому солодкий сироп загострених температур...
в ньому моя любов Бровкові зализує лапу.)
Листопад. 2010.