Не розумієш? Нехай так. І не розумій..
Ти мені, наче чай невипитий.
Деколи голосний, деколи тихий такий..
Ти - місто в країні моїй,
та, наче шлях загубила до нього..
Це ж треба так? забула дорогу!
Та знову шукаю до тебе її,
Ще непридумавши навіть назву тобі...
І я.. хочу ,мабуть, бути кимось для тебе..
І, мабуть, точно - не журавлем у небі..
Можливо сонцем, можливо притулком,
де ти ховатимеш свої сльози..
Можливо повітрям,
вдихнувши його-
ти назавжди забудеш, як дихав раніше..тепер щасливіше..
..а в моїх легенях давно вже твій кисень,
Тепер я часто мовчу, слухаю..
рахую Тебе, чи не замало(для мене)?
До неба ,мабуть, і те ближче!
Висоти між нами все вище..
Піднімусь по сходам, пірну у блакить,
Твій колір- це мій улюблений..та не мій..
не пасує мені..
тому я щоразу вмиваюсь в вині..так яскравіше!
Дитина? Люби мене. Пої молоком.Складай вірші.
Вкривай ніжки, кутай,бо змерзну..
В твому місті сьогодні холодно,
а тоді ж було так гаряче!
..тепер сонце сидить і плаче...
Заховай мене в собі, сплети вінком на своїй голові..
Та що-небудь! Лиш руки не впускай..
пальчики такі маленькі, безпомічні без тебе..
Дозволяю!- на ніч казки читай..зорями..

..А поки - ти мені ,наче чай з лимоном,
Я тобі- наче втома...