+

Тоді вони почнуть зістрибувати на перони й викидати крізь вікна
свої валізи з тисячею наклейок, сміючись та
обіймаючись, передаючи по колу пляшки
з гарячим піратським ромом.

О, кричатимуть, все сталось так, як і мало статись,
все повернулось на свої місця,
і ми знову стоїмо під
найчорнішим із небес,
яке робило нас терплячими й наполегливими.

Ось ми ступаємо знову на солодку землю
станції нашого призначення,
тепло алкоголя обпалює
нам піднебіння,
і, співаючи, ми повертаємось до міста,
яке майже зовсім не змінилось,
анітрохи не змінилось.

+

Ось лише дихається тут щоразу важче,
так ніби до повітря хтось додає всі наші розчарування,
і потрібно мати справжнє бажання не задихнутись,
аби далі дихати таким повітрям.

Ось лише не дораховуємось дерев за вікнами, і будинків
на вулицях, і псів на подвір'ях,
наче невидимі снайпери вибивали найбільш гарячі
серця наших нескорених міст –
серця дерев, псів та будинків.

Хтось довго й послідовно все тут випалював,
вибивав стару цегляну кладку, як вибивають
зуби у вуличній бійці,
перетворював наші міста на темні
металеві коробки, напхані битим склом і
старими газетами.

Хтось вводив до наших міст чорну армію страху,
підтягував на запасні колії
вагони, вантажені безнадією.

Ей ви, всі хто зібрався тут цього вечора,
коли так легко згадуються імена тих,
кого ми не змогли захистити,
коли такою темною кров'ю повняться
дерева, які вистояли всю цю навалу і весь цей вогонь.