Ти спиш, а під твоїми повіками танцюють феї на зелених галявинах. Весело спускаються по твоїх віях – сонячних променях прямо на рум’яні щічки, і від цього тобі лоскотно.
Ти спиш, а він дивиться на тебе, ловить кожен твій подих, і в кутиках його уст ледь помітна посмішка.
Ти спиш, а крізь шибки заглядає осінь, і на стіні навпроти у дзеркалі видно її відображення. Власне, вона й заглядає, щоб поправити зачіску.
Ти спиш, а на стіні зі старими шпалерами грають у піжмурки сонячні зайчики, іноді заскакують до нього на обличчя, і він так смішно мружиться.
Ти спиш, а сусідка поверхом нижче розучує мелодію Шопена на фортепіано. Вже вп’яте повторює той самий акорд.
Ти спиш, а знадвору через відчинену кватирку чути запах хризантем і груш.
Ти проснешся і зрозумієш: такої особливої осені ще не було; і ти відчиниш усі вікна і двері, щоби впустити у свій дім усю її сутність, до останнього пориву вітру, до останньої краплини дощу, до останнього листочка із написом 30 листопада.

2009