Я зими не боюсь,
Не боюся морозних світанків –
Тих світанків яскравих,
Що розвиднюють світ крижаний.
У душі вічно сяє
Сонце літніх уквітчаних ранків,
І народжує Слово
Не засніжений простір новий.

Я ішов до людей
По глибоких, скрипучих заметах,
Я ішов до сердець
Крізь пориви жорстоких вітрів.
І неволився дух,
І томивсь у тілесних тенетах,
Та в безсиллі своїм
Неймовірне могуття зустрів.

Я побачив братів,
Що за нас у священній печалі,
У поривах благих
Надривали гарячі серця.
Вони прагнули днів,
Які були в самому Началі,
Вони ними жилИ,
Переможно йдучи до кінця.

Я навчився у них
Супротивнику мсти не чинити.
Світ сей повен людців
Одержимих ідеями зла.
Їх серця у снігах,
Які здатна любов розтопити,
Сонцесяйна любов,
А не гнів і взаємна хула.