Ти та, якій судилось попри все
іти вперед, ламати біль і стіни.
Тобі, що здатна побороти смерть,
щоб виринути світлом з-поміж тіней.

Ти та, чиї бажання – благодать.
Любов, яку не вичерпати зроду.
В тобі у попіл блискавки горять
усіх невдач, до тла згорає гордість.

Ти та, чия любов як небеса –
простора, неосяжна, загадкова.
В тобі усього всесвіту краса
звела свою таємну диво-змову.

Ти та, кому стояти в дощ і в сніг.
Котрій не знати втоми і поразки.
Котрій всі квіти і зірки – до ніг,
бо ти творити здатна власну казку.

Ти та, що у століттях і віках
зуміла зберегти у серці радість.
І піднімалась в небо, наче птах.
І ніжністю світилася, мов ангел.

Ти, що тепло даруєш і життя.
Що мудрістю перемагаєш в битві,
бо наміром душа твоя свята.
Бо голос твій – то вже і є молитва.

Ти та, з чийого серця й з-під повік
нікому віри в мрію не украсти,
Бо жінці не здаватися повік
у дикій боротьбі за власне щастя.