Ішло торговище – гойдалися ряди.
- Ходи сюди! Та ні, сюди ходи!
Крутилося - вертілось там і тут,
і товпився по чергах „ушлий” люд.
Той ще торгується, той „мочить „ вже товар,
хтось прогадав, а в когось є „навар”.
А в черзі цій – тут стільки видно юд!
- Що за товар?
- Та дружбу продають....
Недорогий і гідний часу крам,
не дивно, що довкіл такий бедлам.
Кому відкрито, іншим з-під поли
(цінніше, певне, дружби там були).
Були й такі – на купі, ніби хлам:
на всяк товар купець – і пан, і хам.
скажи кому, що дружба – то не крам,
що то порядності найвищий в світі храм,
то не повірять, в очі засміють –
це лицемірів товпище і юд.
Купують дружбу – давка до воріт...
те, що колись тримало чесний рід –
у обмін за абищицю яку:
за дружбу-дріб’язок дають по п’ятаку,
хто за ковбаси-яйця на столі,
хто за тепленьке місце на землі –
ціна в залежності від розміру й ваги.
У змові з совістю жвавенько йдуть торги.
- Мені продайте дружбу от оцю, -
це ворог мій шепоче продавцю.

На мить завмер у тілі моїм рух,
бо дружбу продає мою мій друг.
Що друг продав – не в тому навіть річ,
А в тім, що ворогу.
За що?
За могорич...
2009