Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.23
12:35
Останні судоми зими,
Як вісті далекої тьми,
Як погук самотніх морів,
Прикутих у тьмі кораблів.
Крізь пустку видніє причал,
Де ти відчайдушно кричав.
Приречений немічний птах
Як вісті далекої тьми,
Як погук самотніх морів,
Прикутих у тьмі кораблів.
Крізь пустку видніє причал,
Де ти відчайдушно кричав.
Приречений немічний птах
2026.07.23
12:06
Шпак ухопив горіх, виніс на дзвіницю,
Наміривсь їсти, та не втримав здобич.
У щілину таку вона упала,
Що птах не годен був уже дістать.
Подякував горіх стіні за порятунок
І прославляти став дзвінкоголосі дзвони,
А далі поскарживсь, що незмога по
Наміривсь їсти, та не втримав здобич.
У щілину таку вона упала,
Що птах не годен був уже дістать.
Подякував горіх стіні за порятунок
І прославляти став дзвінкоголосі дзвони,
А далі поскарживсь, що незмога по
2026.07.23
11:23
ЕПІЛОГ: ОСТАННІЙ РОЗРАХУНОК МАРМУРОВОГО СТАРЦЯ
(Монолог Октавіана Августа. Рим, 14 рік нашої ери)
Мені сімдесят шість. Мої очі вже погано бачать обриси Капітолію, а ноги, загорнуті в товсту вовну, постійно мерзнуть, навіть коли се
2026.07.23
07:22
Чорногуз, задерши дзьоба,
Щось стрекоче у гнізді,
Лиш не мукає худоба
У хліві, як отоді,
Коли мали на хазяйстві
Поросят, курей, качок
І в домашнім господарстві
Копирсався наш гурток.
Щось стрекоче у гнізді,
Лиш не мукає худоба
У хліві, як отоді,
Коли мали на хазяйстві
Поросят, курей, качок
І в домашнім господарстві
Копирсався наш гурток.
2026.07.23
03:33
Мені не спиться, в спогади поринув.
В часи, коли ще зовсім молоді,
Наївні, чисті, справжні та щасливі
Клялись в любові вічній і святій.
Безсоння. Спека не дає заснути.
І ще тривога із передчуттям,
Що щастя зараз — потім біль спокути.
В часи, коли ще зовсім молоді,
Наївні, чисті, справжні та щасливі
Клялись в любові вічній і святій.
Безсоння. Спека не дає заснути.
І ще тривога із передчуттям,
Що щастя зараз — потім біль спокути.
2026.07.22
22:09
Святий Стефан із трояндою
В саду блукає осяяний
Сільські гірлянди і вітер із дощем
Куди би не подався, людський плач і щем
Перейшов марноти всі
Міг упасти і міг рости
Був чи є у цьому смисл?
В саду блукає осяяний
Сільські гірлянди і вітер із дощем
Куди би не подався, людський плач і щем
Перейшов марноти всі
Міг упасти і міг рости
Був чи є у цьому смисл?
2026.07.22
18:11
Всі волоцюги марять мандрами -
Бажають повної причетності
До незбагненного, безкрайнього,
Щоб жити за рахунок щедрості,
Де п’ють на ганках ціпеніючи
Від неочікуваних радощів,
Де лазурове в фарбах діючих
Бажають повної причетності
До незбагненного, безкрайнього,
Щоб жити за рахунок щедрості,
Де п’ють на ганках ціпеніючи
Від неочікуваних радощів,
Де лазурове в фарбах діючих
2026.07.22
11:39
Цей білий непорочний сніг,
Як чистий аркуш для творіння.
І не підкорить печеніг
Духовні і міцні пагіння.
Іду у білому гаю,
У філармонії природи,
У чарівливому краю
Як чистий аркуш для творіння.
І не підкорить печеніг
Духовні і міцні пагіння.
Іду у білому гаю,
У філармонії природи,
У чарівливому краю
2026.07.22
09:45
Розділ ІІI: Останній подих лева
Сонце над Александрією першого серпня тридцятого року до нашої ери піднімалося криваво-червоним. Останні єгипетські вершники перейшли на бік Октавіана без жодного пострілу. Місто здалося.
Антоній стояв на стіні палацу,
2026.07.22
08:45
я написав тобі сонет
так написав і передумав
на що тобі сонета нумо
я написав собі сонет
десь грали танцювали румбу
контрапунктуючи сюжет
я обійдусь без кастаньєт
день проживу як є сумбурно
так написав і передумав
на що тобі сонета нумо
я написав собі сонет
десь грали танцювали румбу
контрапунктуючи сюжет
я обійдусь без кастаньєт
день проживу як є сумбурно
2026.07.22
07:17
І загадковий шерех сукні,
І дзенькіт келихів обох, -
І ти, донині недоступна,
Ведеш зі мною діалог.
Кипіння радості своєї
Не можу стримати в собі,
Коли манливі, як у феї,
Напроти очі голубі.
І дзенькіт келихів обох, -
І ти, донині недоступна,
Ведеш зі мною діалог.
Кипіння радості своєї
Не можу стримати в собі,
Коли манливі, як у феї,
Напроти очі голубі.
2026.07.21
19:22
Чотирнадцять боїв вигравав гетьман, бо покладався не тільки на свою вдачу, а й на силу та одвагу козаків-запорожців. А цього разу довелося діяти в супрязі з господарем Молдавії Івоном, котрий запросив допомогти проти ненаситних турків.
Все складалося так
2026.07.21
18:35
Нічого немає - усе лише функції й коди -
усе лиш тотальне обчислення сотень доріг.
Тому, просто грай, бо воно, взагалі, не зашкодить:
нудьгуй чи твори, чи сурми у золочений ріг.
Усе все одно, бо і є все одним без обмежень -
а тільки тоненька мемб
усе лиш тотальне обчислення сотень доріг.
Тому, просто грай, бо воно, взагалі, не зашкодить:
нудьгуй чи твори, чи сурми у золочений ріг.
Усе все одно, бо і є все одним без обмежень -
а тільки тоненька мемб
2026.07.21
17:51
Місто, в якому цвіте енотера,
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба
2026.07.21
12:45
Стійкий мороз, стійка ворожа тундра
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
2026.07.21
11:53
перебираючи зневіри
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Федчишин (1958) /
Вірші
Дідова наука (менталітет)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дідова наука (менталітет)
«Дідусю, що таке менталітет?» -
Я запитав, коли ми в поле вийшли.
«Ой, хлопче, як ти вчув його і де,
Чи вигадав тепер його навмисне?
Який там, в Бога, ще менталітет -
На Україні говорили вдача!
Понагородять слів тих, як штахет,
Понадають їм імена собачі...»
Дідісь ще трішки щось побубонів
(сердивсь на теє хитроумне слово)
А потім усміхнувся, подобрів
Й почав зі мною вести вже розмову:
«Це вдача, внучку, значить яка в нас.
Не нас з тобою - цілого народу,
Які ми є, що вмієм, без прикрас,
Характеристика, сказать, цілого роду!
А вдача, хлопче, в нас не бунтівна,
В нас вдача шахтара і хлібороба,
І сталевара вдача, й бджоляра,
Як стисло -трударя, а не нероби!
В нас нація потужних відкриттів,
В нас нація нескінченних талантів,
Як треба веселитися в житті -
То навіть співаків і музикантів!
В нас нація хороших хазяїв,
(Хоча батьків і звезли до Сибіру)
У дітях залишився їх укрій,
В серцях осіла ще дідівська віра!
І все в нас добре було би, коли б
Ми ні на мить не вміли забувати,
Що нам разом триматися велить
Вітчизна наша, для народу мати!
А то ми всі такі вже хазяї,
Що дальше свого тина ніц не бачим,
І кожен сам для себе лиш жиє,
Що краще лиш в сусіда добре бачить.
Усі на плОтах дружно постаєм,
Усі новини дружно повідаєм,
Усе говорим, що воно і з чим -
Та дальше плоту і не виглядаєм.
А от коли нам тикнуть кулаки,
Коли вже так дістануть нас «на синьо» -
Тоді беремо вила і кілки
І б*ємо всіх з розмаху й всеї сили!
Така-то вдача, чи менталітет
(Ну і придумають же слово те, їй Богу!)
Напевне, то якийсь інтелігент
Про вдачу перевів на іншу мову.»
Я запитав, коли ми в поле вийшли.
«Ой, хлопче, як ти вчув його і де,
Чи вигадав тепер його навмисне?
Який там, в Бога, ще менталітет -
На Україні говорили вдача!
Понагородять слів тих, як штахет,
Понадають їм імена собачі...»
Дідісь ще трішки щось побубонів
(сердивсь на теє хитроумне слово)
А потім усміхнувся, подобрів
Й почав зі мною вести вже розмову:
«Це вдача, внучку, значить яка в нас.
Не нас з тобою - цілого народу,
Які ми є, що вмієм, без прикрас,
Характеристика, сказать, цілого роду!
А вдача, хлопче, в нас не бунтівна,
В нас вдача шахтара і хлібороба,
І сталевара вдача, й бджоляра,
Як стисло -трударя, а не нероби!
В нас нація потужних відкриттів,
В нас нація нескінченних талантів,
Як треба веселитися в житті -
То навіть співаків і музикантів!
В нас нація хороших хазяїв,
(Хоча батьків і звезли до Сибіру)
У дітях залишився їх укрій,
В серцях осіла ще дідівська віра!
І все в нас добре було би, коли б
Ми ні на мить не вміли забувати,
Що нам разом триматися велить
Вітчизна наша, для народу мати!
А то ми всі такі вже хазяї,
Що дальше свого тина ніц не бачим,
І кожен сам для себе лиш жиє,
Що краще лиш в сусіда добре бачить.
Усі на плОтах дружно постаєм,
Усі новини дружно повідаєм,
Усе говорим, що воно і з чим -
Та дальше плоту і не виглядаєм.
А от коли нам тикнуть кулаки,
Коли вже так дістануть нас «на синьо» -
Тоді беремо вила і кілки
І б*ємо всіх з розмаху й всеї сили!
Така-то вдача, чи менталітет
(Ну і придумають же слово те, їй Богу!)
Напевне, то якийсь інтелігент
Про вдачу перевів на іншу мову.»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
