Незграбний червоний ранець із важкого дермантину. Застібки весь час заїдали, а після дощу та снігу почали іржавіти. Та третього вересня ще і намальовані Буратіно з Мальвіною на ньому новенькі. І задовга коричнева шкільна сукня, куплена на виріст, і білі гольфи, які весь час сповзають, такі свіжі та ніби аж хрумтять крохмалем.
Він тягне два портфелі, свій та її, два незграбні квадратні одоробла, набиті книжками та зошитами. Тягне не додому, а на будівельний майданчик поруч зі школою. Там, на самому вершечку гори (вал землі після риття котловану) у них побачення. Вона йому неодмінно скаже, що він особливий хлопчик. Бо тягне руку і не б’ється, чи тому, що гарний. Вона перебирає прядку волосся, яке висмикнулось із хитро заплетених двох косичок і думає про весілля. Така буде гарна молода. Дуже. От у накидках з подушок неймовірна. Він би побачив – помер... Тільки її відволікає надмірна цікавість, яким же буде він? І чи не розлюбить її, доки виростуть. Попереду ж стільки часу. Тільки перший клас. І вчитись треба гарно, бо мама заміж не пустить.
Видертись нагору нелегко. Він залазить перший та тягне її за руку. Білі манжетики, пришиті на рукава, вимастила глиною, босоніжки теж, проте тепер вони обоє зручно вмостились на бетонній плиті. Він довго дивиться вперед, де хаотично навалені унітази, збирається із думками. Через кілька хвилин різко повертається, цілує її в щоку і відчеканює:
- Я тебе люблю.
Вона червоніє, відвертає голову на ті ж таки унітази і шепоче:
- І я тебе...

В 1986 році навколо школи почали будувати чотири дев’ятиповерхівки. Гори землі і глини і досі височать місцями. Мій син часом приходить брудний та зашарілий.

не оцінювати - тільки пробую))