Ось надійшов цей день – сумна пора прощання.
Вклоняється нам світ – здається, він у ніг.
Навкруг шумують спогади, і сльози, і зітхання,
І тихо віддаляється від нас шкільний поріг.

Хвилини все ідуть – прекрасні й незабутні,
Але минають швидко – ось їх уже нема.
Травневий ранок цей – то свято самобутнє,
В якому так багато і смутку, і тепла.

А ми ж іще колись, якихось десять років
Тому стояли тут у ролі першачків…
Тепер і не згадати найперших наших кроків –
Вже школа проводжа своїх випускників.

Ми вдячні їй за те, що нас вона зростила,
Поставила на ноги, відправила в політ.
А все те, що дала домівка друга мила, -
У морі грозовому життя надійний пліт.

Та ось затихло все, замовкло на півслові.
Над нами проплива сивих небес блакить.
Розкраяв тишу гість – палкий останній дзвоник.
Для нас і справді вже востаннє він звучить.

Та не сумуйте ви, бо ще сюди повернемось,
Згадаємо і радощі, й турботи, і жалі.
Ми зможемо усе – ми в цьому скоро впевнимось,
Як вирушать у плавання великі кораблі.

05.2010