болить-болить-болить -
за кожну невблаганну мить,
за втрачену землі святої п`ядь
і за хрести, що височать
із прапорами над вінками,
за голосіння надмогильне мами,
за все оте у слові "рідне"...

і мужчина... -
келихи
вина...
хто
свята причина...
хто
одна вина...

Примарна вседозволеність весни.
І пізній сніг, і заморозки в травні –
То лиш борги зими.
А весна справдешня –
З усіх усюд поскликувати птаство,
Од панцирів дубам звільнити плечі,
Добрати шати кожній деревині,
Піднять з колін охлялу бадилину,

Із Андрія Бєлого

Доволі: облиш всі чекання!
Народе мій бідний, зникай!
Роки нищівного страждання –
у просторі кануть нехай!

Століття злиденні і грізні,

Гляньте, о скільки одиноких!
Гляньте, о скільки одиноких!

Елинор Ріґбі, рис підбирає
У церкві опісля весіль
Мріється їй
Дивиться з вікон
Через лице, що у скрині придверній живе

                      І
По набережній синього Дунаю
прогулююся як учений кіт
сам по собі, тому не помічаю
собак, які вигулюють кубіт.
То й не радію як новій копійці
суґестії, здибаючи щодня
по вигляду, неначе, українців,

Обличчя війни трагічне й потворне.
Обличчя війни із крові і сліз.
Ламають людей ненависті жорна.
Вбивають людей серед поля беріз.

Обличчя війни - чи це справді обличчя,
Чи пика у шрамах і віспах злоби,
Чи маска, яку хтось жорстоко скалічив

Як це так? - маленька Люда
В батька враз питає. –
Два горби он у верблюда.
Інший горб лиш має?

Той надумав щось мудріше.
Їй відповідає:
- Хто працює, доню, більше, -

На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.

Анічого не сказала
Про розлучення мені, –
Тільки чмокнула недбало
І пропала вдалині.
Чи втомилася від мене,
Чи знесилилась від справ,
Бо сьогодні біля клена
Я на тебе марно ждав.

Сонце – вухастий заєць
Малює знаки на жовтій глині,
Якої торкались руки людей,
Що вдягнені в торішні зимові сни
Замість полотняного одягу,
Що взуті в личаки лабіринтів,
Що плетені з кори хлібного дерева,
Яке посадив пастух Таргітай.

Чи може відрости
замість справжньої
фантомна нога,
фантомна рука?
Хіба що в паралельному
світі. Людину мучать
фантомні болі.
Чи може бути

Що для мене сьогодні весна
в час воєнний, тривожний до болю.
Серце гупає: зламані долі
українців, що вбила війна.
Ніби ціле - весна і печаль.
Ні зітерти, ні змити повіки.
З нами Бог і підтримує віра,
хоч несеться загарбницький шквал.

Минулого містечко дерев'яне
Благословило мій життєвий шлях.
Красива сойка, благородний птах,
Несла мені весну, легку й духмяну.

Навряд чи пам'ятають харків'яни
Старий наш парк в сережках і бруньках.
Минулого містечко дерев'яне

Було, кажуть, в чоловіка вуликів багато.
Від дядьків своїх навчився пасічникувати.
Все би добре, але напасть якась узялася,
Хтось на пасіку до нього щоніч прокрадався,
Оббирав найбільший вулик, увесь мед виносив.
Отож, в дядьків своїх рідних той помо

Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.

Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,