НАписав цей вірш, коли побачив скрипаля підЛьвівською оперою....

Назар Гузій

Скрипаль старий у центрі Львова грає,
Й скрипку ту смичком немов лестить,
Та на це з людей ніхто уваги не звертає,
Й ніхто монет не кине…не лестить…

Але в очах його все ще горять зірки,
А в погляді - надія і гірка печаль,
В футлярі жовті й білі копійки,
Цим й заробляє на життя скрипаль…

Він всю душу в музику вкладає,
Яка звучить не один вже день,
Та всі глухі…ніхто уваги не звертає,
Ніхто не чує веселих цих пісень….

Хоч він грає не гірше від Сбіока,
Та не пускає його ніхто до зали,
У нього вже сльоза тече із ока,
Йому і шансу жодного не дали…

Тепер на площах він шедеври творить,
І лине біля опери музика його печальна,
Він відомий…кожен прохожий вже говорить,
Що музика його красива…хоч страждальна…

Скрипаль знову видав шедевр у всій красі,
Люди оглянулись коли мелодія звучала,
Бо в неї вклав він звуки серця і душі…
Від того всього сльоза його на скрипку впала…

І скрипка також плакала і чарувала,
Захоплювала голосом своїм усі серця,
Думала тоді вона…собі гадала,
Що не буде музиці її кінця…

Аж раптом обірвалася її струна,
І з нею обірвалась доля чоловіка,
Більше шедеврів не видає вона,
Усе кінець…вона каліка…

Автор :Назар Гузій 08.02.11 ©

\\\