Десь переорані дороги чекають повінню дітей.
І жовті пастки падолисту нераз заманять їх в нікуди.
Та не боюся я нічого: ні злої долі, ні людей,
Бо маю мрію в серці чисту, бо мама є зі мною всюди.

Приспів:
"До мами, до мами... до мами!" - шепталися стежки роками
І бігли жита у колосся. А, може, мені це здалося?
"До мами! До мами... до мами," - просили зірки із вітрами
І роси влягалися в бренькіт: "До мами, матусеньки, неньки!"

І ми, засліплені дитинством, самотньо топчем паралелі,
Та непомітна павутина нам ніж до скроні підставля.
Коли дитя упилось містом, то лиш душа біжить до неї.
І вже затравлена стежина свої сторінки оновля.
Приспів.