1.
І ще одну зиму, як біль пережито.
І ще один рік – у скарбницю розлуки.
І знов прийде мрією зраджене літо –
І мимо пройде, без образ і докуки.

І знов будуть ночі і будні безкраї,
І довге чекання, і туга, як море…
Скарбницю розлуки вже не замикаю.
Скарбниця розлуки – не скринька Пандори.

2.
Про досвід, що на пальці дмухав;
про мрію, ту, що обпеклась;
про сум твій – я ні сном, ні духом –
у власних клопотах товклась.

Губила дні. Губилась в здогадах.
Всього було: і бід, і див…
Про тебе знов – ні сну, ні спогаду –
рік, що минув, не залишив.

3.
О, скільки незабутнього й забутого –
між наших снів, між наших берегів.
Знов – березень, дитя любові лютого,
загублене у мареві снігів.

Знов – березень, весни любимий пасинок,
пригорнений до смутку назавжди.
…А небеса вдивляються прояснено
в мутні свічада талої води.

4.
...Як довго ця зима тривала.
Як тяжко сходили сніги…
Вернись, любове, – все помалу
вертає на «своя круги».

Весна крокує, тепла й гожа,
за руки клопоти веде…
Вернись, допоки мрія може
обличчя осявать бліде.

Допоки може оживати,
зігріта сонцем і людьми.
Душі – все важче розцвітати
після тривалої зими.

2004