Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дятла
Та змагання досвітніх півнів,
Та щемкі до болю виднокраї,
Та могили друзів і рідні,
Та стежки, де бігали малими,
Та бузок з каштаном навесні...
...Півник заспівав в Єрусалимі,
А мені здалось – в Яготині.

***
Неймовірно, що соловей співа не про кохання
(Та ж без’язиких поетами робив він),
Що не літа нам відкуковує зозуля
(А ми ж тих літ просили в неї якомога більше),
Щем журавлиний лине не до нас
(На чужині він же за голос батьківщини)...
Та голову схиляю перед тими,
Хто вилучить спромігся з перемов пташиних
Те, що спиняє нас в житейській біганині.
«Тьох-тьох», «ку-ку», «кру-кру»,
Пребудьте з нами відгуком дитинства,
Коли ми ще всьому беззастережно вірили,
В’яжіть нас навіки із краєм материнським.