Відкладу читання, заплющу очі й бачу:
Збирає хмиз він, щоб зготувать вечерю.
Не знати, чи юдей, а чи тубілець.
Відомо лиш, що сталось це в суботу,
Коли роботу заборонено Всевишнім.
І от його знайшли та й привели у табір.
Звернувсь Мойсей до Бога і почув:
«Укаменований хай буде цей чоловік!»
І вивела громада його за табір,
І був забитий він камінням.
Може, й не знаючи, за яку саме провину.
Бачу укаменованого того чоловіка
В пустелі, коли ще ж і юдеї
До пуття не знали приписів Господніх.
Тож не випадково після події тої
Всевишній наказав Моше, аби юдеї
Ціціт зробили – китиці по краях одежі,
Аби накази Бога пам’ятати повсякчас,
А не ходити за серцем та очима.
Бачу укаменованого того чоловіка
Думаю: а нагодись тоді Ісус із Назарету.
Не звернувся б він за порадою до Бога,
А сказав би без остраху громаді те,
Що через тисячоліття кинув фарисеям,
Як ті глузливо дорікали,
Що зголоднілі його учні
Зривають колоски ячменю в Святу Суботу:
«Милости жадаю, а не жертви!».
То теж були слова Господні.