А коли я дійду до тебе,
я вже буду старий
і мертвий.
Може, в цьому й була потреба,
щоб на дні відшукати
впертих.

І, солоне злизавши з тіла,
потойбіччя в нічев"я
кинеш.
Що,
окрайцем була?
Не вміла?
То моїми слідами
згинеш.

Та на дні,
де з"їдають краби
Твого тіла таємні хвилі,
я горнусь до тієї зваби,
мов ті риби
дворукокрилі.

А коли я дійду Вітер Ночі

Всіх я риб перелюблю в морі,
Маю внутрішню цю потребу,
І застигну в німому горі,
Вже коли я дійду до тебе.

Не торкай мене поміж ноги,
Він – вже мертвий, старий незграба,
І пробач мене, мила небого,
Не поставлю тебе уже крабом.

Та до зваби твоєї горнуся,
Я зробити ще дещо в силі,
У глибини твої увірвуся,
Солод-ласку дам – куннілінгус.

Все солоне злижу із тіла,
Струм оргазму пройде між нами.
Як здригнулась ти, затремтіла…
Піднялося на морі цунамі.

20.03 7519 р. (Від Трипілля) (2011)