Якось обабіч річки лев і селюк ішли.
Щоб скоротить дорогу, розмову завели.
Про діток говорили, про види на врожай,
Про те, як гарно жити, про пекло і про рай.
Немов вода у річці, так бесіда текла,
І легшою дорога обом тоді була.
І, може б, так скінчилась оця приємна путь,
Якби не довелося враз левові почуть:
«Гадаю я, добродію, що Богові миліш
Не ви, чотириногі, а простий чоловік».
І хоча сонце гріло, і птаство не вгавало,
Взаємності у бесіді немовби й не бувало.
«Що не моя це вигадка, а тільки правда щира,
Ти краще подивися на долю цього звіра:
Геракл, у світі знаний, от-от його задушить.
Не варто говорити, хто тут і справді дужчий».
«Та вгомонись нарешті і перестань базікать,-
Реве вже спересердя тут лев на чоловіка.-
Якби хтось з наших ліпить був також годен,
Тоді б отой Геракл твій був, як і лев, насподі».
P.S.
Гідне лиш осуду й зневаги
Базікання про переваги.