Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дорога в пекло (із світової рок-поезії - Кріс Рі)
стоячи в дорожньому заторія побачив жінку
на узбіччі автостради
її лице здалося мені знайомим
неначе моє власне
відображене у склі
раптом вона підійшла ближче
і повільно схилилася до вікна мого авто
моторошна напруга спаралізувала мене
«Синку, – вона запитала, –
що ти тут робиш?
Я стільки за тебе переживала,
ти мене вгробиш». –
«Мамо, я їду в Долину Багатства –
продати себе».
Вона відказала: «Синку, ця траса
до пекла веде».
Мандруючи через пустелю зачахлу –
до жаданих джерел,
ти збочив зненацька з належного шляху
й потрапив на Road to Hell.
Я спинився біля річки.
Бачу: мертва в ній вода,
де кипить уся отрута
цього світу.
Замість траурної свічки
тьмяно блимає ліхтар,
а все світле там забуто
й майже вбито.
Страх перед насильством влади
усмішки жене з облич,
і марний здорового глузду набат.
Це ніяка не «технічна неполадка».
О ні, це дорога в Ад.
І рекламними щитами
всі загачено шляхи.
Мов сміття, вся та реклама
літа навкруги.
Подивись на світ іще раз,
світ, в якому ти живеш.
Ще є час зробити висновки, брат:
це ніяка не «захмарна топ-кар’єра».
О ні, це дорога в Ад.
Кажу тобі, це дорога…
Це вірна дорога в Ад.
2011
Chris Rea
ROAD TO HELL (1988)
Stood still on a highway
I saw a woman
By the side of the road
With a face that I knew like my own
Reflected in my window
Well she walked up to my quarterlight
And she bent down real slow
A fearful pressure paralysed me
In my shadow
She said "Son, what are you doing here?
My fear for you has turned me in my grave"
I said "Mama, I come to the valley of the rich
Myself to sell"
She said "Son, this is the road to Hell"
On your journey 'cross the wilderness
From the desert to the well
You have strayed upon the motorway to Hell
Well I'm standing by a river
But the water doesn't flow
It boils with every poison you can think of
And I'm underneath the streetlights
But the light of joy I know
Scared beyond belief way down in the shadows
And the perverted fear of violence
Chokes a smile on every face
And common sense is ringing out the bells
This ain't no technological breakdown
Oh no, this is the road to Hell
And all the roads jam up with credit
And there's nothing you can do
It's all just bits of paper
Flying away from you
Look out world take a good look
What comes down here
You must learn this lesson fast
And learn it well
This ain't no upwardly mobile freeway
Oh no, this is the road to Hell
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
