Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Мої слова у синіх небесах.
Запроданці, перевертні, іуди,
Які пізнали не натхнення - страх.
Боїться сірість Божого натхнення,
Боїться слова на Голготах днів.
Це слово спалахне, як одкровення,
Стривоживши труху вчорашніх
хлопче буйночубий,
поки мовчить сирена
у небі смиреннім,
набирайся сил
для своїх вітрил!
Зрости одним махом,
мов незряча сирота
на краєчку водоспаду,
за перилами моста,
за печальною нудьгою
та безсоннями думок,
де цнотливою любов'ю
огортає душу Бог.
і не гримлять ракети.
Шаную в громі кожну мить…
Всесвітній громе, де ти!?
Пролийся гасником-дощем
на війни-вогнища планети,
всі людські війни знищи вщент…
Всесвітній громе, де ти!?
А вдень завжди за сонцем курс тримаю, -
В моїй душі палає дві свічі -
Любов до мами і любов до краю.
Вони горять, як предків заповіт,
Вони для мене - крила і коріння, -
З любов'ю тою я прямую в світ
Попереду нового поко
Щасливих сподівань короткі миті.
Ще ріки чисті, кров'ю не залиті
Ліси й поля. Ще світла синя даль.
Ще у траві є місце для суниць,
Іще довкола тихо, навіть гречно.
Ще бігти полем легко і безпечно,
І падати знічев'я горіл
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дорога в пекло (із світової рок-поезії - Кріс Рі)
стоячи в дорожньому заторія побачив жінку
на узбіччі автостради
її лице здалося мені знайомим
неначе моє власне
відображене у склі
раптом вона підійшла ближче
і повільно схилилася до вікна мого авто
моторошна напруга спаралізувала мене
«Синку, – вона запитала, –
що ти тут робиш?
Я стільки за тебе переживала,
ти мене вгробиш». –
«Мамо, я їду в Долину Багатства –
продати себе».
Вона відказала: «Синку, ця траса
до пекла веде».
Мандруючи через пустелю зачахлу –
до жаданих джерел,
ти збочив зненацька з належного шляху
й потрапив на Road to Hell.
Я спинився біля річки.
Бачу: мертва в ній вода,
де кипить уся отрута
цього світу.
Замість траурної свічки
тьмяно блимає ліхтар,
а все світле там забуто
й майже вбито.
Страх перед насильством влади
усмішки жене з облич,
і марний здорового глузду набат.
Це ніяка не «технічна неполадка».
О ні, це дорога в Ад.
І рекламними щитами
всі загачено шляхи.
Мов сміття, вся та реклама
літа навкруги.
Подивись на світ іще раз,
світ, в якому ти живеш.
Ще є час зробити висновки, брат:
це ніяка не «захмарна топ-кар’єра».
О ні, це дорога в Ад.
Кажу тобі, це дорога…
Це вірна дорога в Ад.
2011
Chris Rea
ROAD TO HELL (1988)
Stood still on a highway
I saw a woman
By the side of the road
With a face that I knew like my own
Reflected in my window
Well she walked up to my quarterlight
And she bent down real slow
A fearful pressure paralysed me
In my shadow
She said "Son, what are you doing here?
My fear for you has turned me in my grave"
I said "Mama, I come to the valley of the rich
Myself to sell"
She said "Son, this is the road to Hell"
On your journey 'cross the wilderness
From the desert to the well
You have strayed upon the motorway to Hell
Well I'm standing by a river
But the water doesn't flow
It boils with every poison you can think of
And I'm underneath the streetlights
But the light of joy I know
Scared beyond belief way down in the shadows
And the perverted fear of violence
Chokes a smile on every face
And common sense is ringing out the bells
This ain't no technological breakdown
Oh no, this is the road to Hell
And all the roads jam up with credit
And there's nothing you can do
It's all just bits of paper
Flying away from you
Look out world take a good look
What comes down here
You must learn this lesson fast
And learn it well
This ain't no upwardly mobile freeway
Oh no, this is the road to Hell
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
