Життя – це як велика книга долі,
А люди – сторінки у книзі тій,
З`являються й зникають мимоволі,
Щоб дати місце повісті новій.

Лиш мить – і перегорнута сторінка,
Незчуєшся – історії кінець,
Людей втрачати нам буває гірко,
І жаль розбитих через нас сердець.

І знов, як завжди – ранок, чорна кава,
Сьогодні хтось зустрінеться, а хтось…
Знайду у книзі я собі забаву
Чи може сльози – так вже повелось…

Усе проходить і усі проходять…
Лиш в кожного свій строк і дні свої.
На сторінках закони всі природи,
Такі безглузді часто і сліпі.

Але чомусь твій вигаданий образ
Між них витає, як густий туман.
Усе проходить, але ти… ти поряд
Завжди і всюди, хоч тебе й нема…

І ти причина всіх моїх сюжетів,
І сліз, і сміху, і безглуздих дій,
Ведеш мене повсюди, але де ти? –
Мій привид щастя, дивний вирок мій!

Я хочу знати, не таїти догад,
Чи ти зійдеш із сторінок колись,
Чи, може, перетворишся на спогад,
Як всі, хто в цій поемі збереглись?

І буде перегорнута сторінка –
Моє життя… назавжди… і любов
Не зробить вже ні солодко, ні гірко
Моєму серцю – там застигне кров!