Хіба я знаю звідки і навіщо
Якою стежкою я в світ оцей прийшла
Я в роздумах а ти не спиш ще
І по очах відгадуєш слова
Але слова – це зовсім не суттєво
в них причаїлись мертві вечори
та їх коханка - темна королева
що сипле снігом із долонь зими
і я – не думай – зовсім не приручена
згорнусь клубочком в тебе на руках
мов котеня розгублене і змучене
й розтану мов сніжинка на вустах
я звикла так сама іти до бою
дивитись прямо ворогам в лице
лишатися самотньою одною
й уміти бути вдячною за це
а ти навіщось щось мені говориш
мовчання – кращі ліки від пітьми
й від болю в грудях десь отак ліворуч
тому благаю – просто помовчи
в оці люблю я вже давно не вірю
вони промовлені втрачають весь свій зміст
якщо ти хочеш – я тебе зігрію
ти у очах і не побачиш сліз
ти не відчуєш й краплі того болю
з яким я наодинці кожну ніч
і ти мене оточуєш стіною
іще не прожитих чужих сторіч
а я ще не навчилася тікати
ти такий щирий певно як усі
якби навчитися зовсім не спати
адже мені про тебе сняться сни