Мій жаль тягне мене крізь видноколи,
Туди, де чути поклик моїх дум.
Таке буває, певно раз в ніколи,
Коли в весну приходить зимній сум.
Тоді було неначе поклик долі,
Мов відповідь на сльози всі душі.
Казковий ранок у веснянім полі,
Я йшла, немов царівна,по росі.
І от – з тобою поглядом зустрілась,
Й у серці запалала та зоря,
Що я колись до неї помолилась,
В осінній смуток сіючи слова.
Але, мабуть, даремно я благала.
Моя любове! Не судилось нам.
У темряву душа моя мовчала,
Не довіряючи промовленим словам.
Я стільки мрій зреклася задля тебе!
Заради того ранку навесні,
Твоїх очей,блакитних наче небо,
Що прокидається над лісом восени!..
Але, на жаль, усе було даремно.
У світлий день прийшов зимовий жаль,
І у моє серце він, напевно,
Знов принесе колишню ту печаль.
5.05.2004

про моє перше кохання...