Олександр Зубрій
поезія «Дивне відчуття»

…Душа емігрувала у Париж.
Текіли серце напилося з горя,
І, щоб позбутись туги поскоріш,
Пішло на пляж до Баренцева моря.

А тіло, з’ясувавши цю фігню,
Лягло пластом, застосувавши вето.
Погасли очі, більше в них вогню
Немає місця в попелу заметах…

2011

Пародія

Париж, Париж, як в слові цім багато.
Навіщо я Дискавері дивився.
От не чекав, що Франція – це свято,
котре веде до сліз, як молодиця.

Душі в Парижі весело в компанії.
На Ейфелевій вежі, на Монмартрі
гуляє веселіше, ніж на хмарі,
а серце плава у текілі і шампані.

А тіло вирішило, досить з мене грижі,
пластом лежатиму, бездушно-бездиханне.
Мене покинула, ну добре би в Парижі,
а то на Баренцеве море, на заслання.

Я так хотів поїхать до Берліну,
співав би там, як ситий нахтігаль.
Ти зрадила мене, мов матір рідну,
нехай тебе навчить отой Пігаль.

Нехай горить вогнем така душа,
хай попіл понад Сеною розвіє.
Без серця я не Саша, а СашА.
Душа моя, невже ти теж… свята?

30.05.2011.