Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анатолій Клюско (1963) /
Вірші
Мої роздуми ліричні - про
***
Про що я думаю, про що?
-Нещасне бідкалось ніщо.
І раде тим уже було:
Що думати воно могло.
***
Перо я знову мучу здуру -
Поповнюю макулатуру:
Перо все рипає: Рип-рип!
А строфи глипають: Глип-глип.
Й думки у строф отих одні:
Чого настільки ми дурні?
***
Клята муза викидала "коники".
Кожен "коник" мав якийсь горбок.
Й виростали рими - ополоники
У кумедних строф'яних жабок.
***
Якби з могили піднялась ти, Лесю,
Побачила б: як, наче кат-ординець,
Найкращу з мов арканить у словеса
Нащадок - недолугий українець.
***
Дифіранб готую знову:
-В тебе, друже, вірш чудовий.
Ставлю п'ять, тобі привіт
Й дифірамба жду в отвіт.
***
Он рубає хтось з плеча:
-Де ж це думка читача?
Бо вибагливий цей люд
Нам усім - єдиний суд
Поетам (яких не так уже й багато)
***
Буває на серці обиду ношу,
А ви усе робите гірше й гірше.
Шановні панове, вас попрошу:
-Не вчіть мене писати вірші.
Для цього - отрута, для того - вино.
Та можна і пити, і не пити...
Творити мені Богом дано,
Тож вам не дано мене учити.
***
Яка ж це мука, бути як непросто
У нації своєї діагностом:
Трудитись і тремтіти щохвилини,
А раптом вирок - ракова пухлина.
***
Як жалить глум, аж душу виверта!
Ненавиджу... Хай Бог мені пробачить.
Вродивсь поетом, а в мені - шута
Биндюжне панство захотіло бачить.
***
От знов у думах по коліна
Загруз, не вилізти ніяк.
І знов гортаю томик Ліни,
Що наче в мороці маяк!
То мій взірець, - скажу відверто
-Мій неприступний Еверест.
До скелі мудрістю припертий,
Я виголошую протест
І б'юсь, мов альпініст - невдаха,
Грудьми об твердь могутніх скель.
А наді мною - хмара дахом
І унизу вирує сель...
Десь там за хмарами - вершина!
Не оступись! - щепоче я.
За що чіплятись далі, Ліно!
О Недосяжносте моя!
***
От якось надумав проситись у члени,
Стояти з піднятою головою.
Тавро зірвати аборигена
І враз вознестися над юрбою!
Та чом це слово моє німіє?
Здається, зрадив собі і нації.
Я, друзі, зраджувати не вмію.
Отож лишаюсь ... у резервації.
Геніям (котрих на жаль немає, бо, щоби бути, їм треба... вмерти)
***
Я - все ж поет і буду ним завжди.
Хотіли б того ви, чи не хотіли:
На цій землі залишаться сліди,
Не знищить котрі і... моя могила.
***
Приходив я, зостатись на віки!
Така чудова доленька моя:
Кохатися у мові залюбки,
Не одягати шкіру холуя.
Шелепне, що належав до невдах,
Мізки поколупавши, жирний "лох".
Та заперечить з Неба долі птах,
Що я помер, а не свинею здох.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мої роздуми ліричні - про
Вірші написані "від себе" прошу до мене не клеїти.
Таких віршів маю - добру третину.
"Піїтам" (яких - хоч "греблю гати")
***
Про що я думаю, про що?
-Нещасне бідкалось ніщо.
І раде тим уже було:
Що думати воно могло.
***
Перо я знову мучу здуру -
Поповнюю макулатуру:
Перо все рипає: Рип-рип!
А строфи глипають: Глип-глип.
Й думки у строф отих одні:
Чого настільки ми дурні?
***
Клята муза викидала "коники".
Кожен "коник" мав якийсь горбок.
Й виростали рими - ополоники
У кумедних строф'яних жабок.
***
Якби з могили піднялась ти, Лесю,
Побачила б: як, наче кат-ординець,
Найкращу з мов арканить у словеса
Нащадок - недолугий українець.
***
Дифіранб готую знову:
-В тебе, друже, вірш чудовий.
Ставлю п'ять, тобі привіт
Й дифірамба жду в отвіт.
***
Он рубає хтось з плеча:
-Де ж це думка читача?
Бо вибагливий цей люд
Нам усім - єдиний суд
Поетам (яких не так уже й багато)
***
Буває на серці обиду ношу,
А ви усе робите гірше й гірше.
Шановні панове, вас попрошу:
-Не вчіть мене писати вірші.
Для цього - отрута, для того - вино.
Та можна і пити, і не пити...
Творити мені Богом дано,
Тож вам не дано мене учити.
***
Яка ж це мука, бути як непросто
У нації своєї діагностом:
Трудитись і тремтіти щохвилини,
А раптом вирок - ракова пухлина.
***
Як жалить глум, аж душу виверта!
Ненавиджу... Хай Бог мені пробачить.
Вродивсь поетом, а в мені - шута
Биндюжне панство захотіло бачить.
***
От знов у думах по коліна
Загруз, не вилізти ніяк.
І знов гортаю томик Ліни,
Що наче в мороці маяк!
То мій взірець, - скажу відверто
-Мій неприступний Еверест.
До скелі мудрістю припертий,
Я виголошую протест
І б'юсь, мов альпініст - невдаха,
Грудьми об твердь могутніх скель.
А наді мною - хмара дахом
І унизу вирує сель...
Десь там за хмарами - вершина!
Не оступись! - щепоче я.
За що чіплятись далі, Ліно!
О Недосяжносте моя!
***
От якось надумав проситись у члени,
Стояти з піднятою головою.
Тавро зірвати аборигена
І враз вознестися над юрбою!
Та чом це слово моє німіє?
Здається, зрадив собі і нації.
Я, друзі, зраджувати не вмію.
Отож лишаюсь ... у резервації.
Геніям (котрих на жаль немає, бо, щоби бути, їм треба... вмерти)
***
Я - все ж поет і буду ним завжди.
Хотіли б того ви, чи не хотіли:
На цій землі залишаться сліди,
Не знищить котрі і... моя могила.
***
Приходив я, зостатись на віки!
Така чудова доленька моя:
Кохатися у мові залюбки,
Не одягати шкіру холуя.
Шелепне, що належав до невдах,
Мізки поколупавши, жирний "лох".
Та заперечить з Неба долі птах,
Що я помер, а не свинею здох.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
