Почорніле й розгалужене,
Одиноке і застуджене,
Ти - на дубі за вікном.
Над тобою хмара стелиться,
Закликаючи хурделицю,
Сіє снігом, мов зерном.

Завиває вітер-дядечко,
Стогне сад старий на грядочках
Під його могутній рев.
Ти ж за стовбура чіпляєшся
Й невідомо як тримаєшся
Між оголених дерев.

Зимній день гуде розлючено,
Ти ж вслухаєшся засмучено
В посивілу далину,
В добрі спогади пірнаючи
І, напевно, закликаючи
На гостиноньку весну.

Десь за горами високими,
За морями срібноокими,
На далекій чужині
Ходять, спокою не маючи,
Все на північ поглядаючи,
Твої буслики сумні.

Потерпи, сердешне, трішечки,
Й сонце, ця тепліні діжечка,
Прожене твою біду.
Білокрилих зустрічатимеш
І озвешся лелечатами
У зеленому саду.