Любов біля того каміна
У маминій хаті під грушков.
І світить любов материна
До внуків на білих подушках –

І очі іскряться зірками.
Щаслива як в Божім покої,
Веде онучат моя мама,
Всміхаючись разом зі мною.

І приязно дивить на зятя:
«Ну на, пообідай вже ,сину…»-
Коханий всміхнеться на «Тятя…»,
Що десь із колясочки лине…

Я тихо гортаю альбоми,
Всміхаючись лагідно діду…
Й напевно, не скажу нікому,
Що завтра на цвинтар я піду –

Бабусі віднести букетик
Найкращих у світі піоній.
Бо звідти, де інша планета,
Вона теж радіє сьогодні,

бо я би віддала багато,
щоб зараз отут, поруч діда,
Була і бабуся на святі,
Забувши життєвії біди…

Бо я би багато зробила,
Цілуючи теплі долоні,
Щоб зняла вона свої крила
І з нами побула сьогодні.

… Забути всі випробування –
Те, чим заплатила за щастя.
Бо я заслужила кохання,
Бо Ви помагаєте, бабцю….

Так сонце всміхається радо
І зайчики скачуть по квітах.
Із мамою, як на параді,
Гуляють племінники й діти.

Усюди так сміху багато.
Зібрались кузени, кузина.
Бо кожна неділя – це свято
Для нас, для моєї родини.

Я дякую Богу за ласку,
Благаю, щоб дав мені сили
Життя перетворювать в казку,
Щоб всі одні одних любили!