Приємно бачити посмішку на такому милому обличчі. :)

Дяка, Любо, на доброму слові. У липні настрій у мене був не зовсім відповідний, ніяк не могла з душі сіру мантію скинути, а зараз розпогодилось, хороший настрій пробивається, як трава крізь бруківку, от і наздоганяю. :))

:)

Смачного! (Задумливо копирсаючи виделкою ефу-гадючку…); :)

Дякую, Іване, пензлик старався.:)

Ви хочете їх за щось покарати? Ярославе, тільки у тому разі, якщо дітки не менше шостого класу, і тільки якщо Ви матимете на меті потренувати їхнє вміння вигадувати різі варіанти пояснень чужих висловлювань.: )).

Дяка, Наталко, приємно, що сподобалось.

Дякую, Іване, а довше було ніяк, літери у липня скінчились. :)

Ні, Олесю, ще три рази і досить, вже, як-ніяк, з початку року граюсь. Хіба що на друге коло зайду, розвага непогана. :)

Дякую, Наталко, за відвертість і прямоту. Я б не назвала це прискіпливістю, адже мати можливість бачити у дзеркалі сприйняття іншими моїх творчих експериментів так, як воно є, а не як приємно його величності самолюбству - це велике благо. Уже те, що Ви витратили на коментар набагато більше слів, аніж у моїй поетичній спробі, коштує дорого, я не можу цього не цінувати. У мене тут справді три окремі образи, що не перетікають один з одного, а, одним боком тримаючись за акро-основу, своєю суттю намагаються (це так мені здавалось) продовжити думку у територію не сказаного в трьох різних напрямах, бо, не вигадавши, як по-іншому розширити об’єм мініатюри, спробувала зробити це за рахунок асоціацій читача. Дуже жаль, якщо мені не вдалась ця спроба, і образи, не тримаючись основи і не зачепивши уяви читача, залишившись трьома маленькими, малозмістовними реченнями, розповзлись врізнобіч. Але, визнавши, що експеримент не вдався, я втішу себе тим, що досвід – річ незгірша за не досить вдалий вірш. :) Захопившись емоційною стороною того, що намагаюсь передати, я вочевидь, випускаю з уваги інші боки. Буду намагатись дострибнути до цієї планки… та от чомусь підсвідомість моя насміхається, приказку нагору видала: «Дай, Боже, нашому теляті вовка зїсти»… : ))
Щодо Вашої абініції, то відвертість за відвертість. З моєї точки зору, Маргарита не головний герой, а усього лиш засіб для передачі перетікання добра і зла через емоційну сферу людської істоти, егоцентричність почуттів котрої так зміщує акценти, що відділити одне від іншого стає практично неможливо. Я сприймаю цю книгу не на рівні слів, а… навіть не знаю, як це пояснити… на рівні порухів душі… емоційної сфери… підсвідомості… та, мабуть, це не важливо. Я обожнюю цю книгу, але не люблю Маргариту. Я бачу її зовсім іншою, аніж Ви створили у абініції. У Вас вона сильна і відчайдушна, а для мене вона є слабкою, не здатною навіть до осягнення досить простих речей, котрі, проте, живуть у її душі, змушуючи страждати; з купою недоліків, але ні в якому разі не злою, та й яка ж може бути у серці зола, коли там було кохання до Майстра… Так, Ви створили яскравий, цілісний образ, але це не зовсім Маргарита, принаймні, з точки зору мого сприйняття. Але ж Ви маєте право на свою Маргариту, бо сприйняття – річ індивідуальна. :)
Хм, раніше я на абініції уваги не звертала, Ви мене зацікавили, Наталко, дякую. Як цей настрій не зникне, буде чим зайнятись у тиждень на відстані від нету.