Я- українка! Та чи посміє хто сказати,
Що це не так! Що я не громадянка,
А ці жахливі Понтії Пилати
Вже довели,що у своїй країні бранка!
Бо чи ж то варто лялькою побути,
Бо чи ж то варто…Я вже на межі,
Мені дали ковтнуть відро отрути,
Та я тихенько гострю вам ножі,
Що звільнять світ, а заодно й мене,
Ніким не ждану й не потрібну гостю,
Запхаю лють в звичайне портмоне,
Та ще й добавлю я до неї злості.
Це все зіллється під рядками,
Бо знаю,
вірю,
мрію,
і люблю,
Бо виливається любов віршами,
До України - неньки,де тепер живу.